Знахідка на все життя
- Автор: Огульчанский Алексей Яковлевич
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Знахідка на все життя». Краткое содержание книги:
— Не одмикається!
— Що?! Я такого і слова не знаю. Вам, бачу, ледацюги, свиней треба було пасти, а не записуватись до славної армії Опанаса Закарлюки. Відкрити! Та глядіть мені, а то… — Отаман поплескав долонею по дерев’яній кобурі.
— Одімкнемо, батьку. Не з таким справлялися…
Але здирникам так і не довелося зазирнути у сейф — прибіг захеканий вістовий і повідомив про наближення партизанів.
Опанасівці дременули щодуху з Деркулів. І знову тим же возом потягли за собою здобич. На деркулівській Перетязі санки з сейфом пірнули під кригу. Там він і лежав, доки не скінчилась громадянська війна. Потім рибалки знайшли, притягли сталевий ящик до селищної Ради, скинули під паркан. Ніхто й не наважувався відмикати його, бо знали: раз опанасівці не впоралися, то рибалкам і братися нічого за таке діло.
Минули роки. І от якось улітку до рибалок завітали артисти цирку. Строката афіша повідомляла про виступи танцюристів і жонглерів, однак дітлахів найбільше зацікавив фокусник з чудернацьким прізвищем Лі Мін Лі. Він ковтав живих жаб і величезною голкою проколював собі щоки.
Клубу в ті часи в Деркулях ще не було. Артисти спорудили сцену на возах під дубом. Вистава призначалась на вечір, саме на той час, коли рибалки мали повертатися з моря.
Деркуляни нетерпляче чекали того вечора, бо вперше за багато років у селище прибули артисти… Коли, нарешті, звечоріло, у супроводі натовпу хлопчаків до дуба підійшов цибатий артист. Хто-хто, а хлопчаки добре знали, що то був чародій Лі Мін Лі, який ковтав жаб.
Коли порівнявся з будинком селищної Ради, зупинився. Хлопцям здалося, що інтерес викликав дід-рибалка, який сидів на сейфі. Побачивши незнайому людину, старий жваво підхопився. Але артиста, напевно, не цікавив сам дідок, швидше — сейф. Він підійшов і почав оглядати, обмацувати іржаві боки. Зрозуміло, хлопчаки оточили фокусника, з цікавістю спостерігали за кожним його рухом. У цей час двері селищної Ради відчинилися — і на ґанку з’явився статечний чолов’яга у червоному галіфе та вилинялій гімнастерці. На голові хвацько настовбурчена капелюха. Він деякий час здивовано розглядав незнайомого, який порався біля сейфа, а тоді суворо запитав:
— Хто ви, громадянине, і поясніть, будь ласка, що тут робите? Я голова Савон Гусак.
— Дуже радий бачити вас. Я маю намір повідомити вам щось вельми важливе, — хвилюючись, відповів артист.
— Розповідайте.
— Що ви?! Тут я не можу. Це секрет. Розумієте?
— Ну, коли секрет, зайдімо до мене.
Вони увійшли до невеличкої кімнати.
— Будьмо знайомі, — простяг артист сухорляву руку. — Я — фокусник. Моє ім’я — Лі Мін Лі. Та це для афіші. Справжнє ім’я Гаврило Нетудихата. Впевнений: вам знайоме це ім’я.
— Вперше чую.
— Не може бути, — здивувався й навіть образився артист. — Свого часу моє ім’я гриміло, мене знала вся Європа! Розумієте? Це ж я спорожнював сейфи у Відні, Парижі…
— Я не мав сейфів, — роздратовано відказав голова.
Артист продовжував:
— Мене зацікавив сейф, що у вас під тином лежить. Це чисто спортивний інтерес. Уявіть собі моє здивування, коли я знаходжу такого красеня не у фешенебельному кабінеті багатія, а тут, і на нього сідають перехожі, як на якусь трухляву колоду. Ганьба! — гарячкував фокусник. — Ніколи, ніколи я собі навіть і не уявляв, що мені доведеться десь на краю світу, серед очеретів і боліт, у якихось Деркулях зустріти…
— Що вам треба? — не дуже чемно перебив його Савон.
— Ви ще питаєте? Я одразу ж відімкну цю посудину, як шухлядку. Заздалегідь попереджаю: те, що у сейфі, мене не цікавить. Я хочу лише відчути насолоду самого відмикання. Здається, цей замок винайшов англійський слюсар з Глазго Джон Грін ще у 1873 році.
— Нарешті я дещо зрозумів, — полегшено зітхнув Гусак. — Що вам потрібно, аби відімкнути його?
— Нічого особливого.
Артист ще раз оглянув сейф, знайшов ледь помітну шпарку, ножичком очистив її від бруду і лише після цього засукав рукава. Довго вовтузився Лі Мін Лі біля сейфа, але так і не подолав замка…
— Заздрю славі Марліна, Калістро, — скрушно попрощався фокусник і пішов до моря.
Голова селищної Ради стояв на ґанку й дивився вслід цій незвичайній людині. Йому, рибалці, ніколи не доводилося чути імен відомих світові фокусників. Не до Марлінів було…
Фокусник підійшов до моря і жбурнув у воду відмички.
Сейф відімкнули зовсім недавно, коли перевезли на шкільне подвір’я: діти збиралися здати його у металобрухт. Зробив це Кузько Карасик. Він виявив, що замковою щілиною правило око-заглиблення бронзового дельфіна-прикраси. А відімкнув отим ключем, якого подарував йому колгоспний бригадир: на сейфі і на ключі був один і той же напис англійською мовою.