Брати-віталійці
- Автор: Бредель Вилли
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Микола Ігнатенко
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Брати-віталійці». Краткое содержание книги:
Події розгортаються наприкінці XIV століття. То були часи найбільшого розквіту північної Німеччини, її міста, об’єднані в єдиний союз Ганзу, торгували з усіма європейськими країнами, ба навіть з далекими Китаєм та Персією. Проте основним тереном діяльності ганзейських купців було Балтійське й Північне моря, їхні побережжя. Десь від середини XIV століття ганзейців почали турбувати пірати. Попервах вони називали себе «братами-віталійцями», а потім «справедливцями». Хто вони — знову ж таки тобі розповість Віллі Бредель, видатний німецький письменник, що був полум’яним антифашистом, щирим другом Радянського Союзу.
Віллі Бредель написав «Братів-віталійців» у Москві, де в бібліотеці ім. Леніна знайшов старонімецькі міські хроніки. Тема була близькою Бределеві ще й тому, що він і сам колись достоту морячив. А в його повісті йдеться про людей, що жили на морі, воювали й гинули на ньому.
Більшість героїв цієї книжки — особи історичні. Клаус Штертебекер і досі живе у нам’яті німецького народу як мужній борець із кривдою та несправедливістю. Таким його малює старовинний фольклор, таким його зображує і Віллі Бредель у своїй повісті.
Якось Гердові сказали, що за нього прийшли великі гроші, і його звільнять. Він довго сушив собі голову, хто б міг бути його добродійник і заступник, багатий, мов князь.
— Але ще не один день загас, поки за мною у льох прийшло троє катів. «То що, є викуп?» — спитав я. Кати ствердно кивнули. Я до того ослаб з радості, що ноги у мене підтяло, я упав на долівку й од щастя заплакав. Кати хоч-не-хоч понесли мене на руках. Та тільки не на волю, а на тортури. Коли я зрозумів усю жахливу правду, я спитав, чи це не обіцяна свобода. «Еге ж», — відповіли мені. — Враз я помітив Вульфа Вульфляма, що сперся на стіну і тупо видивився на мене. Я зірвався з місця, кинувся до нього і поцікавився, чи одержано викуп і коли мене випустять. «Раніше, ніж за годину! — відповів він. — Од твого добродія і друга одержано не тільки тисячу золотих гульденів, але й дванадцять осміяних радників. Через тебе я передам йому невеличку пам’ятку. Щоправда, ліпше було б, якби він узяв її сам».
— І справді, за годину мене звільнили, — закінчив Герд.
МОРСЬКЕ БРАТСТВО
Восени 1397 року Штертебекер, Гедеке і Вігбольд рушили на десяти вітрильниках через датську протоку Зунд до ганзейського міста Берген, що ворогувало зі справедливцями, і, попри всі їхні застереження, переховувало у себе Вульфа Вульфляма. Скільки уже років борознив Штертебекер води Балтійського моря, скільки уже знищив кораблів, скільки багатіїв Вульфлямівського копилу вишпурив рибам на з’їжу, а Вульфа Вульфляма, останнього нащадка ненависного роду, й досі не впіймав.
Від одного полоненого радника Штертебекер довідався, що Вульф Вульфлям відсиджується в купців, у Бергені.
Аби уникнути датських бойових вітрильників і щасливо промайнути Зунд, кораблі справедливців причекали на шторм. Лютувала ураганна негода, над самісіньким морем, торкаючись валів, перелітали чорні хмари, і корабель не бачив корабля. Зашаленої бурі піратські вітрильники поминули Копенгаген і, після важкої плавби, вийшли в Скагеррак. З диким ревом настигали їх сильні вітри. Велетенські водяні гори гримали об високі борти, викидали кораблі на гребені валів і знову шпурляли їх у вируючу прірву. Палуби раз у раз заливало водою — тільки щогли та корми виднілись над безмежною павіддю. Вітрила до найменшого клаптя зняли — бо буревій позносив би щогли в один змиг ока. Пірати, потрібні на палубі, приперезались до суден, щоб хвилею не змило їх за борт. Клаус Штертебекер теж прив’язався товстенною кодолою до стерна — за такої негоди кермував власноруч. Під ударами хвиль кораблі аж стогнали. Величезні вали гралися ними, як шкаралупами. Вітрисько туди й сюди метав суднами, пригинав їх аж до води, а облавки їхні скрипіли й кожної миті погрожували розлетітись з оглушливим тріском на тисячі друзок.
Нараз Клауса пойняв страх, що перед самою розплатою з ворогом він загине на розтрощеному вітрильникові. Тільки тоді хай проковтне його море, коли Вульф Вульфлям сконає від меча, тільки тоді Клаус залюбки прийме смерть моряцьку. Але перед самою перемогою, перед вирішальною перемогою рятуй його боже від загину! Коли Клаус відчув, що кермо вже не слухається його рук, він зовсім упав у відчай.
Неподалік од «Тигра» велетенська хвиля високо підкинула «Шумія». Він мало-мало не шарнув щоглами по дощових хмарах, але могутній вал метчій швиргонув його потужним кидком у глибоченне вировище. Штертебекер побачив мигцем Гедеке, приперезаного до керма. Той привітно махнув йому рукою і щось викрикнув, але мову його поглинуло завивання стихії. Мікаель сміявся, сміявся на повні груди. Довге мокре волосся прилипло йому до щік.
Штертебекер підняв руку й гукнув: «Тримайся!» У відповідь пролунав тільки дикий шалений регіт. «Ми переможемо стихію! — вчувалось у ньому. — Ми не відступимось од своєї помсти! Ми доберемось до Бергена, ми спостигнемо Вульфа Вульфляма, ми скрутимо йому в’язи, а відтак ще не одному бундючному багатиреві зірвемо голову! Це буде! Неодмінно буде! Хоч би як бісилось море».
Нараз корабель кинуло в безодню, Клаус повис на своєму кермі і, крім сірого водяного громаддя, не бачив нічого навкруги, хіба що Мікаелів вітрильник ген-ген гойдався на гребені хвилі, немов доладна іграшка. Але раптом йому здалося, що все море знову здіймається вгору, а карколомна хлань уже несла, вже мчала «Тигра» за собою вниз.