Брати-віталійці
- Автор: Бредель Вилли
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Микола Ігнатенко
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Брати-віталійці». Краткое содержание книги:
Події розгортаються наприкінці XIV століття. То були часи найбільшого розквіту північної Німеччини, її міста, об’єднані в єдиний союз Ганзу, торгували з усіма європейськими країнами, ба навіть з далекими Китаєм та Персією. Проте основним тереном діяльності ганзейських купців було Балтійське й Північне моря, їхні побережжя. Десь від середини XIV століття ганзейців почали турбувати пірати. Попервах вони називали себе «братами-віталійцями», а потім «справедливцями». Хто вони — знову ж таки тобі розповість Віллі Бредель, видатний німецький письменник, що був полум’яним антифашистом, щирим другом Радянського Союзу.
Віллі Бредель написав «Братів-віталійців» у Москві, де в бібліотеці ім. Леніна знайшов старонімецькі міські хроніки. Тема була близькою Бределеві ще й тому, що він і сам колись достоту морячив. А в його повісті йдеться про людей, що жили на морі, воювали й гинули на ньому.
Більшість героїв цієї книжки — особи історичні. Клаус Штертебекер і досі живе у нам’яті німецького народу як мужній борець із кривдою та несправедливістю. Таким його малює старовинний фольклор, таким його зображує і Віллі Бредель у своїй повісті.
З корми свого «Тигра» Штертебекер стежив за товчею, де ярмаркували його хлопці. Аж глип — вістовий з міської ратуші проминається крізь натовп. Не спускаючи з нього очей, Клаус гукнув:
— Агей, Мартине! Узнай там, кого він напитує!
— Каже, в’язня доставили із Штральзунда!
— Герда? — аж скрикнув Штертебекер. — Де він?
— У ратуші! — сказав вістовий.
— Вовки би вас зарізали! Чому ви сюди його не привели? — Штертебекер поправив на боці меч і хвацько насадив на голову берет. Він хотів похизуватись перед другом, якого не бачив стільки літ. «Герд, Герд! — шепотів він, щасливий мов дитина. — Збігло майже двадцять літ, як ми бачились востаннє. А все ж я витяг тебе з темниці, — думав Клаус із задоволенням. — Штральзундські пани показали себе чемними. Та й посміялися ж вони, мабуть, із радників у бочках!»
Так розмовляючи з собою, Штертебекер підійшов до ратуші. В радницьку залу збігав по кам’яних сходах сягнистими стрибками. Вістовий ледве встигав за ним. Панів він застав з переляканими обличчями, з їхніх занепокоєних поглядів він угадував, що скоїлося щось недобре. Може, Герда вбили і привезли тільки труп? Він скрадно озирнувся й помітив у кутку високого, страшенно худого чоловіка в благенькій свитці. Герд! Довга патлата борода і волосся, що звисало аж до плечей, відливали сріблом. «Негідники! Негідники, що ви зробили з нього?» — думав Клаус, безмовно розглядаючи свого друга.
— Герде, Герде! — шепотів він.
Худенька постать стрепенулась. Обличчя шукало Клауса.
— Герде! — заголосив Штертебекер і кинувся до друга. Він обняв його за сухенькі плечі і глянув у обличчя, од якого тільки щелепи лишились, а замість очей зяяли дві кров’янисті ями. Герда осліплено!
— Герде! — гукнув Штертебекер. — Це я, Клаус. Хіба не впізнаєш свого сконенського товариша? Того самого Клауса, який згодом найнявся на «Женев’єву». Це я тебе врятував. Це я тебе звільнив.
— Клаус? — почувся шепіт.
— Так, так. Це я, твій друг!
— Клаус Штертебекер? — перепитав сліпий.
— Так, Герде, так. А негідників, які знівечили тебе, я виловлю. Конче виловлю, хай би вони сховалися на краю світа.
З кривавих ямок покотилися сльози.
— Ось гляньте! — гукнув Штертебекер і показав панам спотвореного Герда. — Гляньте, що виробляє багатирня, яка нарікає на жорстокість піратів. — Потім спитав, обернувшись до друга: — Чия це робота, Герде?
— Вульфа Вульфляма!
— Отого… отого… — заревів Клаус, задихаючись. Голос йому урвався, він тільки дивився на осліпленого друга. Перечасувавши, він спитав:
— Коли це сталося?
— Шість днів тому. Тоді, як над морем знайшли радників у бочках.
Клаус відскочив як упечений.
— Це так Вульфлям оддячив мені за те, що я відпустив його прихвоснів?
— Ти ж знаєш, Клаусе, яка улюблена кара у Вульфа Вульфляма. Про це я говорив тобі ще на Сконе.
Клаус пригорнув товариша до грудей, а Герд, повисши на його руках, заридав.
П’ять тисяч лицарів-тевтонів зненацька висипали на Готланд і, розгромивши у кривавому бою братів-віталійців, зайняли Вісбі. Це воїнство спорядила в похід Ганза, а її міста Вісмар і Росток, за спонукою яких віталійці взяли були Готланд, підло зрадили своїх союзників і відкаснулись од них у смертельну годину.
Завдяки спритності ганзейських міст Любека і Гамбурга, Маргарита й герцоги Мекленбурзькі помирились. Німецьку рать відкликали із Стокгольма, полонений герцог Альбрехт Мекленбурзький, колишній король Швеції, опинився на волі. Маргариту визнали королевою Норвегії і Швеції. Ворогуючі сторони — Данія, Норвегія, Швеція, Мекленбург і їхні посередники, ганзейські міста, — уклали договір про спільний виступ проти піратів на Балтиці й Північному морі.
Шляхетні капітани Марквард Прен, Генніг Мантойфель, Генріх фон Люхов, Арнд Штюк і лицар фон Епп розпустили спілку братів-віталійців, і кожен пішов своєю стежкою: той у міцний замок, щоб спокійніше точити розбій, той у східні води, щоб грабувати на власний страх і ризик.
Перед ворогом, що загрожував піратам і брав над ними гору числом, не склали зброї Штертебекер, Вігбольд і Гедеке, — навпаки, вони ще міцніше зімкнули свої лави і заснували нову спілку.