Брати-віталійці
- Автор: Бредель Вилли
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Микола Ігнатенко
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Брати-віталійці». Краткое содержание книги:
Події розгортаються наприкінці XIV століття. То були часи найбільшого розквіту північної Німеччини, її міста, об’єднані в єдиний союз Ганзу, торгували з усіма європейськими країнами, ба навіть з далекими Китаєм та Персією. Проте основним тереном діяльності ганзейських купців було Балтійське й Північне моря, їхні побережжя. Десь від середини XIV століття ганзейців почали турбувати пірати. Попервах вони називали себе «братами-віталійцями», а потім «справедливцями». Хто вони — знову ж таки тобі розповість Віллі Бредель, видатний німецький письменник, що був полум’яним антифашистом, щирим другом Радянського Союзу.
Віллі Бредель написав «Братів-віталійців» у Москві, де в бібліотеці ім. Леніна знайшов старонімецькі міські хроніки. Тема була близькою Бределеві ще й тому, що він і сам колись достоту морячив. А в його повісті йдеться про людей, що жили на морі, воювали й гинули на ньому.
Більшість героїв цієї книжки — особи історичні. Клаус Штертебекер і досі живе у нам’яті німецького народу як мужній борець із кривдою та несправедливістю. Таким його малює старовинний фольклор, таким його зображує і Віллі Бредель у своїй повісті.
Магістр не раз і не два зауважував, що на морі діють ті ж самі неписані закони, що й на суші. У загонах віталійців є пани, та є чернь: одні правлять, інші спину гнуть. Лев’ячу пайку од здобичі забирають багачі, тим часом як бідняки вдовольняються покидьками. Шляхетні капітани стягали силенні нажитки у свої замки, у свої супокійні куточки.
Вігбольд знову й знову наполягав, що пора створити спілку на засадах непорушної рівності. Хай моряки самі обирають капітанів й усувають їх при першій потребі. Здобич надалі розподіляти однаковісінько між усіма, бо дотеперішня майнова розбіжність спричинялась до того, що шляхетні капітани набивали добрі міхи багатства і зраджували побратимів.
Штертебекер та Гедеке схвалили магістрову думку. Вони розповіли своїм побратимам про зміни у їхньому житті-бутті, і моряки радо сприйняли їх. В урочистій обстановці три капітани спряглися у нову спілку. Ватажка в ній не було, всі жили як браття: дружили з бідняками і ворогували з багачами. Відтепер вони називали себе «справедливцями».
Найлюбіше сиділось Гердові на «Тигровому» марсі. Він хоча й не бачив нічого, але тут, угорі, відчував буяння вітрів, що гойдали морем, наче колискою, подумки вимальовував морську далеч, залиту сонцем, бакланів навколо щогл, метушливих побратимів на палубі, а іноді й висхлий Вульфлямів череп на бушприті.
Герд любив самотність. Тринадцять років ув’язнення далися йому взнаки. Він говорив зрідка і ніколи не сміявся. А проходив він кораблем, десятки співчутливих рук тягнулися до нього на поміч.
Після Клауса, Герд найбільше подобав Вігбольда. Коли магістр брався за оповідки, сіре кощаве Гердове обличчя просвічувалося радістю. Вігбольд, наче справжній чаклун, розширював Гердову уяву. Розповідав магістр про величезні південні міста, про їхній союз — не такий, як Ганза, бо союз той тримає у шорах сильних світу цього. В ньому ремісники, звичайні городяни, самі собою правлять, а тому в них нечуваний розквіт. Розповідає він також про повстання англійців проти папської влади, про казково мальовничі землі фландрів. Магістр був невичерпною криницею знань. Про все він знав, про все він чув — й усе те вкладав Гердові у вуха. У морських напрямках він розбирався без допомоги Зірок. Тепер не тільки небесні світила пишуть вірний шлях піратам. Є й інший засіб. Звичайненька магнітна стрілка, така легесенька, що може лежати на воді, показує завше північ! Як треба було взнати, де північ, кликали магістра, він розглядав свій «отче наш» — так жартома Вігбольд називав свою стрілку — і казав правильну відповідь. Тепер хай бушує негода, хай хмари важкі застеляють небо, пірати не зіб’ються з путі.[19]
А попри все, магістр умів виводити Герда з німизни. Якось погожого вечора, за смаженою камбалою і французьким вином у Клаусовій каюті, Герд уперше розповів про страхіття, яких він назнався у Штральзунді. Говорив він поволі, уривисто, без високих тонацій і жалісливості.
Як одного із заводіїв невдалого повстання городян, що хотіли врятувати Гозанга і прогнати Вульфлямів, його навічно заточили у холодний льох біля східної гаванської брами. Три роки він був закутий по руках і ногах. Коли на ньому лишились тільки шкіра та кості, а сам він мало не з’їхав із глузду, його перекинули в буцегарню з вісьмома в’язнями. Пани мали надто багацько ворогів і замало темниць.
Од нових в’язнів він довідався, що в місті відбулися великі зміни. Молодих Вульфлямів прогнали. Їхній татунь помер. Головою міста обрали Карстена Зарнова. Герд аж закричав од радості! Як-не-як Зарнов — Вульфлямів ворог і неодмінно помилує людей, що йшли за Гозангом!
Однак про звільнення не було й мови. Товариші висміяли Герда, бо знали, що Зарнов — Вульфлямів посіпака. Під час повстання він переховував Вульфа, аж поки той не вислизнув з міста. Городянина, який розголосив цю таємницю, Зарнов укинув до тюрми.
Врешті Герд узнав, чому його перевели з одиночного льоху. Штральзундський вітрильник захопив судно віталійців з дев’яносто вісьмома матросами. На бранців наклали заліза й розсадовили їх по різних закамарках. Їх морили голодом. Останній, тобто дев’яносто восьмий матрос, помер після жахливих стодвадцятиденних мук. Кару придумав Зарнов.
Торік таємні прихильники Вульфлямів підбили городян, невдоволених жорстоким свавіллям Зарнова, на повстання. Штральзундці озброїлись чим попало, оточили ратушу й ув’язнили Зарнова, а решту радників прогнали. Наступного дня Вульф Вульфлям знову заволодів містом і виголосив перед народом медову промову. Зарнова, що свого часу врятував його, він зробив запеклим злочинцем. Йому стяли голову саме там, де було сколесовано Гозанга. Вульфлями не знають ні дяки, ні подяки. Люди в їхніх руках лише знаряддя. Зарнов більш не надобився їм, то й знищили його.
19
Магнітну стрілку винайшли китайці, а в Європу її завіз Марко Поло.