Брати-віталійці
- Автор: Бредель Вилли
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Микола Ігнатенко
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Брати-віталійці». Краткое содержание книги:
Події розгортаються наприкінці XIV століття. То були часи найбільшого розквіту північної Німеччини, її міста, об’єднані в єдиний союз Ганзу, торгували з усіма європейськими країнами, ба навіть з далекими Китаєм та Персією. Проте основним тереном діяльності ганзейських купців було Балтійське й Північне моря, їхні побережжя. Десь від середини XIV століття ганзейців почали турбувати пірати. Попервах вони називали себе «братами-віталійцями», а потім «справедливцями». Хто вони — знову ж таки тобі розповість Віллі Бредель, видатний німецький письменник, що був полум’яним антифашистом, щирим другом Радянського Союзу.
Віллі Бредель написав «Братів-віталійців» у Москві, де в бібліотеці ім. Леніна знайшов старонімецькі міські хроніки. Тема була близькою Бределеві ще й тому, що він і сам колись достоту морячив. А в його повісті йдеться про людей, що жили на морі, воювали й гинули на ньому.
Більшість героїв цієї книжки — особи історичні. Клаус Штертебекер і досі живе у нам’яті німецького народу як мужній борець із кривдою та несправедливістю. Таким його малює старовинний фольклор, таким його зображує і Віллі Бредель у своїй повісті.
Штертебекер мав на оці добитись якнайміцнішого єднання з Кено Брокенським і гадав, що це йому вдасться, як тільки одружиться на дочці фризького князя.
Клаус розміняв уже п’ятий десяток, а життя його було вбоге на кохання. І от він заручився з дочкою Кено, стрункою й голубоокою Гельгою. Ще до шлюбу Клаус приносив їй королівські дарунки. Проте в її присутності ніяковів і був до того безпорадний, що миле дівча од душі сміялось із нього.
Врешті пустотлива Гельга щиро залюбилась у Клауса.
Останнім часом «Тигр» частенько відстоювався в бухті. Клаус втішався спокоєм своєї кімнати і розповідав нареченій про моровицю у Вісмарі, про Йозефа, про Свена і Герда, про поріддя Вульфлямів, про Новгород, про Вісбі та Берген.
Восени 1399 року він побрався з Гельгою. На весілля запросили всіх справедливців і всіх мешканців з найближчих околиць. Зійшлося за тисячу чоловіків та жінок. Над піратськими суднами майоріли віяла з коштовних тканин. Довкола попід мурами замку розклали величезні намети. На вогнищах, що аж під небо, смажили биків та баранів. До столу подавали добірні напої і ласощі — найкращу здобич, захоплену у багатих купців. До танцю кликала підскочиста музика. Блазні звеселяли гостей, — всі залягалися сміхом, аж за животи бралися. А ось Штертебекер-вихиличаша підніс до губів срібну, п’ятилітрову чару, подаровану йому тестем! Під бурхливі оплески він показав, що незадарма у нього таке соковите прізвисько.
За тих часів весілля гуляли кілька діб. Скрізь — на подвір’ї замку, під його мурами, на сходах — голосно хропіли, наївшись і напившись, гості. Не впився лише Шкутильга, що із жменькою надійних хлопців стояв у дозорі. Всі набражились до підборіддя, а ворогові тільки подай цього. Але він не показувався. Весільна компанія безтурботно співала, танцювала, аж небові було жарко.
На Фризьких островах довго ще згадували про гулянку в Марієнгаве, де народ був почесним гостем.
Празник трохи затьмарила сварка. Магістр, замакітрений вином, накинувся на Штертебекера:
— З цеховими майстрами знюшкався! А вони ж обивателі і з багатирями в одну шуршу тягнуть…
— Ні, вони друзі біднякам! — Штертебекер.
Магістр Вігбольд розшумівся:
— Біднякам, біднякам! Щоб ти здоров був на слові.
Між ними мало не дійшло до герцю. Втрутився Мікаель Гедеке і помирив їх. Але ненадовго.
ВІЙНА З БАГАТІЯМИ
Гамбурзька ратуша намагалась переговорити з піратами таємно. Проте коли ганзейський вітрильник з посланцями од справедливців увійшов до гавані, з корабля на корабель, З будинку до будинку швидше од вітру рознеслося: «Справедливці прибули! Справедливці!» З гавані до ратуші плавом попливли городяни. Сукнороби й різники кидали роботу й поспішали на головний майдан. Моряки залишали свої судна і мчали у місто. Всі дерева уздовж вулиць, якими мали проходити справедливці, обліпила малеча. Місто гуділо, мов вулик. Кожен прагнув побачити уславлених піратів. Щойно кортеж у супроводі вершників рушив приморськими вулицями, ледве-ледве прокладаючи собі дорогу, голосні привітання струсонули повітря. Піратів вітали, немов високих і почесних гостей.
Справедливців очолював Штертебекер. Карбуючи крок, він ішов попереду в осяйних вояцьких обладунках, з широким-прешироким мечем на боці, а голову йому прикрашало ланцюжкове плетиво. Постава його була сповнена гідності й величі, зовсім як у сильного світу сього. Так! Він гідний ходити при царственній статурі. Князі народжувалися верховодами. Вельможі робились багачами ще в колисці. А він, гуляй-отаман, став морським володарем, грозою багатирів тільки завдяки своїй силі. Хіба йому не найвища шана, що радники великого ганзейського міста розмовляють із ним як рівний з рівним? І цих переговорів не він, а вони домагалися. Пани навіть запропонували йому трьох своїх заложників, трьох шляхетних радників, на час його перебування в місті. Але Штертебекер од душі посміявся з них і заявив, що за власну безпеку й у вус не дме. Хай-но хто скривдить його, тоді од їхнього міста зостанеться тільки пригорща попелу. От він і йшов на перемовини лише з трьома хлопцями. Його кораблі стояли на котвах у гирлі Ельби біля Штаде.
Радники були збуджені не менше за городян. Старигань Пріс, хазяїн трьох вітрильників, що вивозили крам до Англії та Фландрії, переконував і благав панів за всяку ціну домовитися з розбійниками і ні в якому разі не сваритися з ними. Різким, старечим голосом він протяг: