Брати-віталійці

Коли Клаус міркував, як допомогти біднякам у борні з багачами, як зарятувати городян, він згадував народолюбця Гозанга. Згадував він також невірного народного висуванця, боягуза Карстена Зарнова. Спогади линули один за одним. Клаус бачив себе на ярмарку у Вісмарі, бачив селян і городян. З думки не сходили їхня кричуща сліпота, доктор Анжелікус, що удавав ученого, а насправді був темний, мов чобіт, старий крамар Йозеф, що називав людей злюками і кінчив свій шлях на вогнищі.

Із-за «Тигрового» керма Штертебекер поглядав на свій флот. На його кораблях не знали, що таке пан, а що прислуга, що таке багач, а що злидень. Всі пожиткувались однаковими правами, бо всі вірно служили своєму ділу, всі діставали однакову пайку при розподілі здобичі, бо всі доблесно воювали. Якщо віталійці були найманцями, то справедливці були вільними моряками, де один стояв за всіх, а всі за одного. З наказу Штертебекера, кожного відважного побратима, що засяг рану у чесному бою, осипали добром та золотом і виряджали на сушу. Часто-густо скалічені пірати добирали для своїх друзів-розбійників цінні відомості.

Справедливці об’єднались у велике морське братство, яке поклялось животтям своїм: бити вельмож і на землі, і на воді, повсюдно висміювати римського папу, який прокляв розбійників. На чужі кораблі справедливці нападали із кличем: «Панам ми вороги, а біднякам — друзі!»

Не один місяць щасливо грабували вони уздовж берегів Шотландії, у гирлі Темзи і Шельди, аж поки знайшли собі захисток у Фризії, аби за холоду і снігу перепочити і підлатати свої кораблі.

Фризькі правителі, анікому не підвладні, радо зустріли справедливців. Князь Кено Брокенський, який не ладнав з ганзейським містом Бременом, вітав їх як своїх найдорожчих друзів по зброї. Вельми люб’язно поставився до них і емденський пастор Гіско — затятий ворог Ганзи.

Кено Брокенський відпустив піратам гавань із добротною церквою Марієнгаве, яку справедливці перебудували на замок — на свій опорний пункт. Марієнгаве стояла край добре захищеної бухти, де і в найгіршу погоду ховалось багато кораблів. Із суші піратів прикривала від небезпеки церква, яку оперізували високі міцні мури і широкі необорні рови. При потребі їх легко було заповнювати морською водою.

Справедливці жили панами що на воді, а що на землі. Замок Марієнгаве правив їм за надійну гавань, Емден — за ринок для здобичі, а Північне море — за поле для воятики. Часто їхні сміливі розбої сягали верхів’їв Ельби та Везера. Пірати вигулькували на своїх вітрильниках перед самісіньким Гамбургом чи Бременом. То були найплідніші і найзвитяжніші роки у справедливців. Уся багатирня із побережжя Північного моря терпіла непоправні збитки, бо над торгівлею з Англією навис піратський кулак.