Сліпобачення

Ми скористалися дзеркалами — величезними круглими та параболічними штуками, кожне надзвичайно тонке і втричі вище за людину. «Тезей» наштампував їх і причепив до хлопавок, наповнених дорогоцінною антиматерією, запаси якої на наших складах неухильно вичерпувалися. За дванадцять годин до контакту корабель розкидав їх, наче конфеті, по точних балістичних траєкторіях, і коли вони опинилися на достатньо далекій відстані, підпалив. Вони розлетілися навсібіч, розсипаючи гамма-іскри, аж доки не вигоріли до останку. А тоді полетіли по інерції через порожнечу, розгортаючи різнобарвні крила, немов бабки.

На величезній відстані від них чотириста тисяч інопланетних машин кружляли і згорали, здається, навіть їх не помітивши.

«Роршах» завис лише за півтори тисячі кілометрів над атмосферою Бена, за сорок годин описуючи його орбітою швидке нескінченне коло. До того часу, коли він знову потрапив у наше поле зору, дзеркала вже вийшли із зони повної сліпоти. КонСенсус здобув великий план екваторіальної зони Бена. Яскравою діаграмою навколо нього спалахували іконки дзеркал, наче розсипані фасетки велетенського складного ока. Та вони не могли гальмувати. Хоч би на яку висоту піднялися дзеркала, вони там довго не затримаються.

— Ось там, — сказала Бейтс.

Ліворуч на сцені зринув міраж, крихітна плямка бурхливого хаосу, не більша за ніготь, якщо дивитися з відстані витягнутої руки. Вона не могла нам нічого розповісти, однак світло відбивалося від дюжин далеких скелець, кожне з яких побачило заледве більше, ніж наш останній зонд — трохи викривлену невидимою призмою зону темних хмар, — кожне дзеркало відбивало сигнал інакше. Капітан просіяв небесні спалахи та зшив із них складну панораму.

Почали проступати окремі деталі.

Спершу — тьмяне срібло тіні, невеличка ямка, що майже губилася в бурхливому вареві екваторіальних хмар. Обертання планети ледь-ледь відкрило її — як камінець у потоці, застряглий у хмарах невидимий палець, по обидва боки якого від дотичного напруження і турбулентності рвалися шари хмар. Шпіндель примружився.

— Флокульний[65] ефект.

Субтитри підказали, що він говорить про сонячну пляму, вузол у магнітному полі Бена.

— Вище, — сказала Джеймс.

Над тією ямкою щось плавало у хмарах, неначе океанський лід, під тиском якого прогинається поверхня води. Я збільшив зображення: порівняно з субкарликом Оаса, в десять разів важчим за Юпітер, «Роршах» видавався крихітним.

Але порівняно з «Тезеєм» — він був велетенським.

Не просто тор, а клубок розміром з місто з переплетеного скловолокна, петель, мостів і тонких шпилів. Звісно ж, текстура поверхні була ілюзією. КонСенсус просто запакував загадковий предмет у відображення тла. І все ж таки, на свій темний, лиховісний лад «Роршах» був прекрасним. Кубло обсидіанових змій і димчасті кришталеві шпичаки.