Сліпобачення

Можливо, «Роршах» і не розмножувався, але він, без сумніву, ріс, підгодовуючись постійним потоком уламків з аккреційного пояса Бена. Ми були достатньо близько, щоб роздивитися процес абсолютно чітко: скелі, гори й камінці падали, наче осад, стікали у водовідвід. Часточки, що потрапляли на артефакт, просто застрягали в ньому. «Роршах» поглинав здобич, неначе величезна метастатична пухлина. Поглинута маса, вочевидь, перероблялася всередині й передавалася до зон верхівкового росту. Судячи з мікроскопічних змін в алометрії артефакту, він ріс із кінчиків гілок.

Процес ні на мить не спинявся: «Роршах» виявився ненажерою.

Він був дивним атрактором у міжзоряній порожнечі. Траєкторії падіння каменів були абсолютно хаотичними — і водночас неймовірно точними. Неначе якийсь кеплеріанський сенсей запустив усю систему, як астрономічну заводну іграшку. Надав їй руху — а решту віддав на відкуп інерції.

— Не думала, що таке можливо, — сказала Бейтс.

Шпіндель знизав плечима.

— Та ну, хаотичні траєкторії так само детерміновані, як і будь-які інші.

— Але ж це не означає, що їх можна передбачити, а тим паче впорядкувати ось так, — яскраві розвідувальні дані відбилися від голеної голови майора. — Необхідно було б знати вихідне положення мільйона змінних з точністю до десяти знаків. Буквально.

— Ага.

— Навіть вампіри на таке не здатні. І квантові комп’ютери також.

Шпіндель знизав плечима, наче маріонетка.

Особистості Банди змінювалися, танцюючи з якимось невидимим партнером, що — попри всі зусилля — не повідомляв нам нічого вартіснішого, ніж нескінченні варіації на тему «Вам тут справді не сподобається». На всі запитання чужинці відповідали іншими запитаннями, примудряючись при цьому вдавати, буцімто вони дають відповідь.

— Ви надсилали Світляків? — запитала Саша.

— Ми надсилали багато чого в різні місця, — відповів «Роршах». — На що вказують їхні специфікації?

— Ми не знаємо їхніх специфікацій. Світляки згоріли над Землею.

— Тоді чому б вам не пошукати там? Коли наші діти відлітають, вони належать самі собі.

Саша заглушила канал.

— Знаєте, з ким ми розмовляємо? З Ісусом з того траханого Назарета, ось з ким.

Шпіндель поглянув на Бейтс. Та знизала плечима й розвела руки.

— Ви не втямили? — Саша похитала головою. — Останній обмін репліками був інформаційним еквівалентом «кесареві кесареве». Кома до коми.

— Дякую, що виставляєш нас фарисеями, — буркнув Шпіндель.

— Гей, а у нас тут є єврей…

Шпіндель закотив під лоба очі.

Саме тоді я вперше і помітив це: крихітну недосконалість у Сашиній топології, дрібку сумніву, що викривлює одну з її граней.