Фірма
- Автор: Гришэм Джон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-7498-87-1
- Переводчик: Анжела Асман
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Фірма». Краткое содержание книги:
— Просто заткнися, гаразд?
— Окей. Ти не збираєшся підійти, побалакати з нею? Тобто це ж Різдво, а ти мамусю знайшов. Ти маєш із нею зустрітися, хіба ні?
— Ні, не тепер.
Мітч зручно всівся на сидінні, кинув погляд на темний пляж, на шосе.
— Їдьмо.
На світанку, одягши светр і джинси, він покликав Херсі й босоніж пішов прогулятися по пляжу. Без поспіху вони йшли на схід, туди, де над смужкою горизонту небо набирало жовтогарячої барви. Хвилі поволі відкочувалися на тридцять ярдів і без поспіху напливали на суходіл. Пісок під ногами був мокрим і холодним. Небо безхмарне, і лиш морські чайки безперестанку галакали поміж собою. Херсі безстрашно кидався у воду, та вже за мить мчав до берега, рятуючись від чергового буруна. Безмежний простір піску й води спонукав хатнього пса досліджувати все довкола. Він відбігав од господаря метрів на сто.
Через дві милі вони підійшли до масивного бетонного пірса, який аж на двісті футів врізався з берега в океан. Херсі вже нічого не боявся, тож сміливо помчав пірсом, кинувся до відра з приманкою під ногами двох рибалок, які нерухомо стояли з вудками руках і пильнували поверхню води. Мітч пройшов повз них до краю пірса, а там з десяток інших рибалок вели неспішні бесіди, не зводячи очей з вудочок і чекаючи, коли ж нарешті клюне. Пес потерся об Мітчеву ногу й завмер. Сонце почало своє тріумфальне сходження, й на милі довкруж заблискотіла вода, чорний колір поволі змінював зелений. Мітч сперся на перила, від холодного вітру його проймала дрож. Босі ноги вже задерев’яніли від холоду. А вздовж берега простяглися кондомініуми й мотелі — всі чекали на новий день. Пляж був порожнім. Віддалік за багато миль, виднівся ще один пірс.
Рибалки перемовлялися різкими короткими фразами жителів північних штатів. Мітч трохи послухав і вже розумів, що риба не клювала. Він вдивлявся в море. Погляд полинув на південний схід, майнула згадка про Каймани, про Ебанкса. І на мить — про дівчину, й відразу зникла. Туди він повернеться — в березні, у відпустку, разом із дружиною. До біса ту дівчину. Він, звісно, з нею не зустрічатиметься, пірнатиме разом з Ебанксом, той стане йому другом. В барі питимуть «Хайнекен» і «Ред Страйп» і розмовлятимуть про Ходжа й Козінскі. Він слідкуватиме за тими, хто слідкуватиме за ним. Тепер його спільниця — Еббі, і вона йому допомагатиме.
Чоловік стояв у темряві біля «Лінкольна» й чекав. Нервово поглянув на годинник, перевів погляд на ледь освітлений тротуар, який біля будинку вже й зникав з очей. На другому поверсі згасло світло. За хвилину з будинку вийшов приватний детектив і попрямував до автомобіля. Чоловік пішов назустріч.
— Ви Едді Ломакс? — тривожно запитав.
Ломакс уповільнив ходу, зупинився навпроти.
— Так. А ви хто?
Чоловік тримав руки в кишенях. Погода була холодна й вогка, він аж тремтів.
— Ел Кілбері. Мені потрібна допомога, містере Ломакс. Справа — труба. Я заплачу готівкою просто зараз — скільки скажете, стільки заплачу. Ви повинні мені допомогти.
— Чуваче, слухай, вже пізно.
— Будь ласка. Гроші в мене є. Ви лише ціну назвіть. Містере Ломакс, ви повинні мені допомогти, — з лівої кишені він витяг тугий жмут грошей і вже готовий був скільки завгодно відрахувати.
Ломакс поглянув на гроші, тоді кинув погляд через плече.
— То в чому проблема?
— Моя жінка. Через годину має зустрітися зі своїм мужиком в одному мотелі у південному Мемфісі. В мене є всі дані — і номер знаю. Мені лиш треба, щоб ви пішли зі мною і зробили фотознімки, як вони заходять і виходять.
— А як ви про це дізналися?
— Телефонні жучки. Вони разом працюють, і я її запідозрив. Я маю багато грошей, містере Ломакс, я повинен виграти справу з розлученням. Тисячу доларів плачу просто зараз, — швидко відрахував десять купюр і подав детективу.
Ломакс узяв гроші.
— Окей. Дайте-но сходжу по камеру.
— Прошу вас, швидше. Я оплачую готівкою. І ніяких записів.
— Це мене влаштовує, — простуючи до будинку, мовив Ломакс.
Через двадцять хвилин на переповнену паркову коло «Дейс Інн» поволі вповз «Лінкольн». Кілбері вказав на вікна номера на другому поверсі з внутрішнього двору і на вільне місце поряд з «шевроле» коричневого кольору. Ломакс обережно задом припаркував авто. Кілбері ще раз вказав йому на вікно, поглянув на годинник і додав, як він цінує все, що Едді для нього робить. А Ломакс думав про гроші. Тисяча баксів за дві години. Непогано. Він витягнув фотоапарат, зарядив плівку, перевірив спалах. Кілбері нервово переводив погляд з фотоапарата на вікно мотелю. Вигляд мав дуже ображений. Завів мову про дружину, про чудесні прожиті разом роки, і, мовляв, для чого вона так вчинила?
Ломакс слухав і розглядав ряди автомобілів, в руках тримав фотокамеру.
Він не помічав дверцят коричневого «шевроле». За метр од них дверцята поволі й нечутно відчинилися. На сидінні, сидів, пригнувшись, чоловік у чорному пуловері й чорних рукавичках. Він чогось вичікував. Коли на парковці стало тихо й безлюдно, він висковзнув і, рвонувши дверцята, вужем прошмигнув на заднє сидіння «Лінкольна» й тричі вистрелив у потилицю Едді. Завдяки глушнику пострілів ззовні ніхто не почув.
Едді, вже мертвий, утнувся обличчям у кермо. Кілбері разом з убивцею вибралися з авто, сіли до «шевроле» і помчали геть.
18
Минули три дні заслання, дні, які не ставилися в рахунок, дні непродуктивні, дні вигнання з робочих санктуаріїв, зате наповнених різдвяною індичкою, шинкою, журавлинним соусом і нерозібраними новими іграшками. Юристи «Бендіні, Ламберт і Лок», відпочилі й помолоділі, з завзяттям повернулися до фортеці на Фронт-стріт. О сьомій тридцять паркувальний майданчик був уже заповнений. Звично й зручно повмощувалися за свої масивні столи, галонами поглинали каву, медитували над кореспонденцією й документацією, нечітко й злісно бурмотіли в диктофони. Погавкували, роздаючи накази секретаркам, клеркам, молодшому персоналу, та і один на одного. Біля кавоварок чи в коридорі часом можна було й почути запитання «Як минуло Різдво?», та подібні балачки були порожніми, до кишені відповіді не покладеш. Перестук друкарських машинок, виклики по інтеркому, голоси секретарок — все гармонійно зливалося в переможний гул повернення до монетного двору від марного Різдва. Олівер Ламберт походжав коридорами, всміхався від задоволення і вслухався у звучання моці благополуччя фірми.
Опівдні до кабінету ввійшов Ламар і нахилився над Мітчевим столом. Той заглибився у справу з нафтогазовою оборудкою в Індонезії.
— Як щодо обіду? — запитав Ламар.
— Ні, дякую. Я не встигаю за графіком.
— А хіба не всі так само? А я мріяв зазирнути в індійський ресторанчик на Фронт-стріт.
— Я — пас. Дякую.
Ламар озирнувся через плече на двері, нахилився до Мітча, ніби мав повідомити щось надзвичайне.
— Ти знаєш, який сьогодні день, правда?
Мітч, поглянувши на годинник, відповів:
— Двадцять восьме.
— Ага. А ти знаєш, що у нас буває щороку двадцять восьмого грудня?
— Тобі вдається випорожнитися?
— Так, а ще?
— Гаразд, здаюся. Що відбувається тоді?
— Саме зараз усі партнери фірми збираються в бенкетній залі на п’ятому поверсі на обід, щоб поласувати смаженою качкою й французьким вином.
— Вино? На обід?
— Так. Це надзвичайна оказія.
— Слухаю.
— Після того, як усі з годинку поїдять, Рузвельт і Джессі Френсіс підуть собі, а Ламберт замкне двері. Ну, ти розумієш, там будуть лише партнери. І Ламберт підведе фінансові підсумки року, що минув. Оголосять усіх партнерів за списком і суму зароблених кожним із них грошей для фірми. Далі — наступна сторінка — цифра чистого прибутку фірми, віднявши всі вирахування. І тоді, враховуючи вклад кожного з них, ділитимуть весь пиріг!
Мітч вловлював кожне слово.
— І тоді?
— І от, минулого року середній шматок пирога коштував триста тисяч доларів. Очікують, що в цьому році буде ще більше. Сума з кожним роком більша.
— Триста тридцять тисяч, — повільно повторив Мітч.