Фірма
- Автор: Гришэм Джон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-7498-87-1
- Переводчик: Анжела Асман
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Фірма». Краткое содержание книги:
— От-от. Це в середньому. Лок отримає близько мільйона. Віктор Мілліган — другий, трохи менше.
— Ну а ми як?
— І нам шматочок виділять. Дуже маленький шматочок кожному. Минулого року вийшло в середньому по дев’ять тисяч. Це залежить від того, як довго і з як продуктивно ти працюєш.
— А нам можна на це подивитися?
— На це й Президенту вони квитка б не продали. Вважається, що це таємна нарада, але про неї всі тут знають. Після обіду вже якісь дані матимемо.
— А коли проводять голосування щодо партнерства?
— От сьогодні це й вирішуватимуть. Та ходять плітки, що цьогоріч вони можуть і не обирати нового партнера — через Марті й Джо. Я гадаю, першим на черзі в них був Марті, другим був Джо. А тепер, можливо, рік-два чекатимуть.
— Отже, хто буде наступним на черзі?
Ламар виструнчився й гордовито всміхнувся.
— Починаючи від сьогодні, рівно за рік, друже мій, я стану партнером «Бендіні, Ламберт і Лок». Я наступний на черзі, тож цього року не стій на моєму шляху.
— Я чув, що наступним мав стати Мессенджил, випускник Гарварду, мушу додати.
— Мессенджил не має жодного шансу. В наступні п’ятдесят два тижні я маю намір покрити рахунками по сто сорок годин, тож ті великі цабе благатимуть мене стати партнером. Я переберуся на четвертий поверх, а Мессенджил спуститься до підвалу з клерками.
— А я би поставив гроші на Мессенджила.
— Та він слабак. Я покладу його на лопатки. Ходімо перекусимо чогось гострого, і я відкрию тобі мою стратегію.
— Дякую. У мене багато роботи.
Ламар пішов з кабінету, саме заходила з якимись паперами Ніна, вона підійшла до столу і поклала їх перед Мітчем, звільнивши кут столу.
— Йду обідати. Щось взяти? — запитав Ламар.
— Ні, дякую. Так, дієтичну колу.
На час обіду галас у коридорах трохи ущух, секретарки ринули до десятка кав’ярень та продуктових крамниць поблизу. Та ще й юристи на п’ятому поверсі рахували гроші, тож трохи ущух ласкавий гул живої комерції.
На Ніниному столі Мітч знайшов яблуко й витер руками. Він розгорнув довідник з останніми правилами Національного податкового управління, поклав його у копіювальну машину, натиснув на зелену кнопку «ДРУК». Замигав тривожно червоний вогник, загорівся напис: «ВВЕДІТЬ НОМЕР ФАЙЛА». Мітч оглянув апарат — так, це була нова модель. Біля кнопки «ДРУК» була ще одна — «ОБХІД». Він притиснув її пальцем. З нутрощів апарата донеслося виття сирени, на панелі всі лампочки засвітилися червоним. Він безпорадно озирнувся, не побачив нікого поряд, панічно вхопив інструкцію з використання копіювальної машини.
— Що тут відбувається? — чийсь строгий голос над вухом пробився крізь виття.
— Я не знаю! — закричав Мітч, розмахуючи перед носом інструкцією.
Секретарка Ліла Пойнтер була у занадто поважному віці для того, щоб кудись іти на обід; вона обійшла копір ззаду й вимкнула сирену.
— Якого біса? — засапавшись, спитав Мітч.
— Вони що, вам не сказали? — вимогливо запитала вона, забираючи в нього з рук інструкцію й кладучи на місце. А сама так і дірявила очицями Мітча, ніби застукала його за порпанням у чужій сумці.
— Та ж очевидно — не сказали. То в чому справа?
— У нас нова система копіювання, — вона зверхньо дивилася й почала гугняво читати лекцію. — Встановили її наступного року після Різдва. Перед тим, як робити копію, ви маєте ввести кодовий номер файлу. Секретарка вам мала все сказати.
— Тож ви хочете сказати, що я не зможу нічого скопіювати, поки не введу десятицифрове число?
— Правильно.
— Ну а як бути зі звичайними копіями, що ні до якої папки не пришиєш?
— Не можна. Містер Ламберт каже, що ми дарма витрачаємо забагато грошей на копії, за які ніхто не платить. Тож відтепер кожну копію потрібно вносити в рахунок. Спочатку вводите номер справи клієнта. Машина все вираховує й автоматично надсилає кількість на головний термінал, а там усе вноситься в рахунок клієнта.
— А копії особисто для себе?
Діла з виглядом цілковитого розчарування похитала головою.
— Та не можу повірити, невже ваш секретар всього не розповіла?
— Ну, не розповіла, то чому би вам не допомогти?
— У вас особисто є чотиризначний код доступу. В кінці місяця за зроблені копії ви отримаєте рахунок. Мітч не зводив погляду з апарата, тоді потрусив головою.
— А якого дідька тут ще й сирена?
— Містер Ламберт каже, що за тридцять днів сирену вимкнуть. А от саме зараз вона необхідна для таких, як ви. З цим усе буде серйозно. Каже, що на копіюванні ми втрачаємо тисячі доларів.
— Зрозуміло. То виходить, що в будівлі всі копіри замінили?
Вона всміхнулася дуже задоволено.
— Так, усі сімнадцять.
— Дякую.
Мітч повернувся до кабінету, щоб пошукати номери папок.
Того ж дня о третій годині на п’ятому поверсі святкування підходило до радісного завершення. Партнери, тепер уже і багатші, і п’яніші, полишали бенкетну залу й розходилися по кабінетах. Ейвері, Олівер Ламберт і Натан Лок йшли недовго — коридором до стіни служби безпеки, натиснули кнопку виклику. Девашер уже чекав.
Показавши рукою на стільці, запропонував сісти. Ламберт пригостив присутніх гондураськими сигарами ручної скрутки, усі закурили.
— Ну, бачу, всі сьогодні у святковому настрої, — вищирився Девашер. — Тож скільки? Триста дев’яносто тисяч доларів у середньому?
— Саме так, Девашере, — сказав Ламберт. — Гарний був рік. — Він поволі вдихав дим і пускав у стелю кільця.
— У всіх нас Різдво було гарним? — запитав Девашер.
— Це ти про що? — з притиском запитав Лок.
— Ну, веселого Різдва тобі, Нате. Кілька запитань. Я два дні тому зустрічався з Лазаровим у Новому Орлеані. Ви ж знаєте, він народження Христа не святкує. Я йому прояснив сьогоднішню ситуацію і особливо наголосив на Мак-Дірі й ФБР. Я запевнив його у тому, що інших контактів між ними більше не було. Він не дуже мені повірив і пообіцяв все перевірити через своїх людей у Бюро. Я не знаю, що це означає, та хто я такий, щоб розпитувати? Він дав завдання двадцять чотири години на добу не зводити з Мак-Діра очей наступні пів року. Я відповів, що ми так і робимо. Він не хоче повторення ситуації з Ходжем і Козінскі. І цим він дуже стривожений. Щоб Мак-Дір з міста нікуди не міг виїхати, хіба що в супроводі двох наших.
— За два тижні він їде до Вашингтона, — сказав Ейвері.
— Навіщо?
— В Американський інститут оподаткування. Він має приїхати на чотириденний семінар — це вимога до всіх нових співробітників. Про це він давно знає, тож запідозрить, якщо поїздку відмінять.
— Його участь була запланована ще в вересні, — додав Оллі.
— Ну, подивимось, що там на це Лазаров скаже, — сказав Девашер. Я маю знати всі дати, точний час, номери в готелі. Йому це не сподобається.
— Що було на Різдво? — запитав Лок.
— Мало цікавого. Дружина з’їздила до батьків у Кентуккі. Ще й досі там. Мак-Дір забрав пса й подався до Панама-Сіті-Біч у Флориді. Схоже, їздив відвідати мамусю, правда, ми не певні. Ніч провів на пляжі в готелі «Холідей Інн». Удвох із собакою. Ось так, нічого цікавого. Тоді поїхав до Бірмінгема, знову спинився в «Холідей Інн»; вчора раненько подався в «Браші Маунтінз» навідати брата. Безпечна поїздка.
— Що він сказав дружині? — запитав Ейвері.
— Нічого, наскільки ми знаємо, нічого. Адже нелегко слухати все.
— За ким ще ви слідкуєте?
— Ми прослухаємо розмови їх усіх — періодично. Інших підозрюваних, крім Мак-Діра, у нас немає, та і той — через Тарранса. Наразі все спокійно.
— Він повинен поїхати у Вашингтон, Девашер, — нагадав Ейвері.
— Окей, окей. Я з Лазаровим все уточню. Він ще нас змусить чоловік п’ять за ним вслід послати, ідіот.
Бар «Еарпорт Лаунж», що належав Ерні, справді розташувався біля аеропорту. Мітч помітив його лише з третьої спроби і втиснув своє авто між двома всюдиходами зі справжньою грязюкою на фарах і колесах. Таких машин на стоянці було багато. Він озирнувся й інстинктивно стягнув краватку. Майже одинадцята година. Приміщення було довге й темне, світилися лише рекламні різнобарвні написи на вікнах з назвами сортів пива.