Фірма

— Так, усе якось підозріло.

— Ще й дуже. Всі три смерті підозрілі. Роберт Ламм в Арканзасі любив полювати на оленів. В окрузі Ізард в Озарксі вони з друзями мали мисливський бівак і їздили пополювати на оленів двічі-тричі на сезон полювання. Весь ранок пронипавши лісом, усі, крім Ламма, повернулися до лісництва. Його шукали два тижні і знайшли аж в рівчаку, майже засипаного листям. Відомо лише те, що його було вбито кулею в голову. Записали як самогубство і не бачили причин для подальшого ведення слідства.

— Отже, його було вбито?

— Напевне. Можливо, що його вбила куля, що призначалася оленю, однак це малоймовірно. Знайшли його далеко від бівуаку, в тих лісах, де мисливці не полюють. Друзі повідомили, що того ранку вони не бачили і не чули інших мисливців. Я й із тодішнім шерифом поговорив, так от, на його думку, сталося вбивство. І ще сказав, що тіло явно було зумисне приховано.

— Це все?

— Так. Щодо Ламма — все.

— А що там з Мікелем?

— Печальна історія. У 1984 році у віці тридцяти чотирьох років він здійснив самогубство. Вистрелив собі у праву вилицю із «сміт-енд-вессон» 0,357 калібру. Залишився довгий прощальний лист до колишньої дружини, в ньому написав, що сподівається на її прощення й інші такі дурниці: попрощайся за мене з дітьми і з мамою. Дуже зворушливо.

— Лист було написано від руки?

— Ат і ні. Його було надруковано, та в цьому нема нічого незвичайного, він же багато всього друкував. В його кабінеті була машинка «IBM Selectric», листа друкували на ній, і почерк у нього був кепський.

— Що було підозрілого?

— Пістолет. Він ніколи не купував зброї. І ніхто не знає, звідки взявся цей пістолет. Нема ані реєстрації, ані серійного номера, анічогісінько. Один із його товаришів у фірмі дуже доречно пояснив, що Мікель йому казав, начебто для самозахисту придбав пістолет. Тож, очевидно, мав якісь емоційні проблеми.

— А ти що думаєш?

Ломакс швиргонув недопалок на приморожений тротуар, долоні човником підніс до рота й похукав.

— А я не знаю. Не можу повірити в те, щоб юрист, що має справу з податками, ніколи раніше не тримавши в руках зброї, купив би що-небудь без реєстрації та серійного номера. Такий джентльмен пішов би до спеціалізованої крамниці, заповнив би всі документи, придбав би гарненький блискучий новенький пістолет; а от тому вже щонайменше років десять, і його вже добре прочистили професіонали.

— Поліція вела розслідування?

— Не вела. Справу відкрили й закрили.

— А лист підписано?

— Так, та я не знаю, хто ідентифікував підпис. Вони з дружиною розлучилися десь за рік до того, й вона переїхала назад до Балтимора.

Мітч застебнув верхній ґудзик пальта і струснув з коміра крижинки. Дощ давно перейшов у сльоту, крупинками льоду встелило весь тротуар. Під остовами гармат утворювалися бурульки. На Ріверсайд через слизоту вповільнився рух.

— Ну і яка твоя думка щодо нашої маленької фірми? — прикипівши поглядом до річного простору, запитав Мітч.

— Для роботи небезпечне місце. Вони п’ять юристів втратили за останні п’ятнадцять років. Така собі недобра статистика безпечності.

— П’ять?

— Якщо рахувати Ходжа й Козінскі. У мене своє джерело інформації, кажуть, що не на всі запитання є відповіді.

— Я тебе не наймав вести розслідування щодо них.

— А я з тебе за те не беру платні. Мені стало цікаво — ось і все.

— Скільки я винен?

— Шістсот двадцять.

— Я дам готівкою. Ніяких записів, гаразд?

— Годиться. Надаю перевагу готівці.

Мітч відвернувся від річки й звернув погляд на висотки, побудовані за три квартали від парку. Він вже досить намерзся, але не поспішав іще звідти йти. Кутиком ока Ломакс за ним спостерігав.

— Що, хлопче, проблеми маєш, правда ж?

— Звідки таке запитання?

— Інакше я б там не працював. Тобто, я не знаю того, чим ти займаєшся, і маю підозру, що ти знаєш більше, ніж говориш. І ми тут у сльоту на морозі стоїмо, бо не хочемо, щоб нас хтось помітив. По телефону говорити не можна. В тебе на роботі не можна зустрітися. Тепер ти й до мене в офіс не хочеш приходити. Вважаєш, що за тобою весь час слідкують. Мені говориш, щоб був обачним і поглядав у дзеркальце, бо за мною теж можуть шпигувати. У твоїй фірмі за дивних обставин загинули п’ятеро юристів, ти ж так поводишся, наче сам на черзі. Так, тому й кажу, що в тебе проблеми. Великі проблеми.

— Що там з Таррансом?

— Один із найкращих спецагентів, перевели до нас два роки тому.

— Звідки перевели?

— З Нью-Йорка.

П’яничка викотився з-під бронзового коня і впав на тротуар. Рохнув, зіп’явся на ноги, витяг картонну коробку й ковдру й рушив в напрямку центру міста. Ломакс бігом оглянувся навколо й виглядав при цьому стривожено.

— Це ж просто бомж, — мовив Мітч.

Обоє зітхнули з полегшенням.

— А від кого ми ховаємося? — запитав Ломакс.