На бій за волю. Перемога через поразки. Україна у війнах і революціях 1914—1921 років

Однак за правління П. Скоропадського було встановлено дружні зв’язки між українцями обох держав. Ще однією причиною утворення окремої ЗУНР і зволікання з об’єднанням було те, що галицьке керівництво знало про недовговічність гетьманської влади. Ще в жовтні 1918 р. діячі УНРади за допомогою полку Січових стрільців зав’язали стосунки з опозиційним гетьманові Українським національним союзом, дізнавшись таким чином про підготовку антигетьманського повстання. 5 листопада зі Львова до Києва виїхали делегати УНРади О. Назарук та В. Шухевич. Вони домоглися аудієнції в гетьмана П. Скоропадського й просили його про допомогу українській справі на Заході. Проте вислати офіційно війська до Галичини означало б вступити у відкритий конфлікт із Польщею, на що П. Скоропадський не хотів іти. Натомість гетьман пообіцяв надіслати полк Січових стрільців із Білої Церкви задля того, щоб нібито очистити залізницю на кордоні з Галичиною від полонених. Перемістившись ближче до кордону, стрільці без офіційного дозволу мали перейти до ЗУНР. Проте після цієї зустрічі В. Винниченко повідомив делегатам ЗУНР, що саме полк січовиків повинен стати авангардом повстання проти гетьмана, яке мало відбутися вже найближчими днями. Тому делегати знову зустрілись із гетьманом і відмовилися від допомоги його військ. З Києва О. Назарук та В. Шухевич виїхали до Білої Церкви, де Стрілецька рада відкинула будь-які проекти переїзду до Галичини, заявивши, що «Київ важніший за Львів» і що через розпорошення сил може провалитися повстання в столиці.

Таким чином, 9 листопада 1918 р. УНРада вирішила, що Західна Україна має бути окремою державою, а Державному секретаріату доручила проводити підготовчі заходи для того, щоб об’єднатися в майбутньому. 13 листопада набув сили закон, згідно з яким на українських землях колишньої Австро-Угорщини утворилася Західно-Українська Народна Республіка. Замість єдиної української держави з’явилося дві.

23 листопада 1918 р., після падіння Львова, до Наддніпрянської України вирушила нова галицька українська делегація, яка прагнула укласти військовий союз уже з Директорією — новим господарем Києва. 30 листопада — 1 грудня делегація була прийнята у Фастові — тимчасовій ставці Директорії — у повному складі. Того ж дня у Фастові було укладено перший «передвступний» міждержавний договір «про маючу наступити злуку обох українських держав». З січня 1919 р. парламентар ЗУНР у Станіславові затвердив «Передвступний договір», а до Києва було відправлено делегацію в складі 65 осіб для «нотифікування злуки».

22 січня 1919 р. на Софійському майдані в Києві привселюдно було урочисто декларовано злуку. Член УНРади Л. Цегельський зачитав ухвалу Національної ради ЗУНР, а член Директорії Ф. Швець оголосив Універсал Директорії УНР. Відтоді ЗУНР мала називатися Західною областю УНР (ЗОУНР). Було вирішено повідомити іноземним державам про об’єднання двох республік та звести до мінімуму подвійні представництва. Сталися зміни й у структурі Директорії: 12 березня 1919 р. до її складу увійшов Є. Петрушевич, однак участі в роботі цього органу він не брав, перебуваючи в столиці ЗОУНР Станіславові. 9 червня 1919 р. через нерішучість влади, зволікання в ухваленні важливих рішень і суперництво між різними владними інституціями уряд ЗОУНР подав у відставку, а Є. Петрушевич був проголошений диктатором ЗОУНР, який поєднував функції Державного секретаріату й Виділу УНРади. Водночас його виключили зі складу Директорії.