Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу
- Автор: Даймонд Джаред Мэйсон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-242-6
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу». Краткое содержание книги:
Коли ви читаєте ці рядки, перед вами постає проблема порівняння Індонезії з Чилі з точки зору кризи та тих змін, які необхідно було здійснити, щоб її подолати. В обох країнах було зруйновано політичний компроміс, в обох країнах ліві намагалися взяти під свій контроль уряд, в обох країнах відбулися військові перевороти, які поклали край цим намаганням і встановили тривалі диктатури. З точки зору досягнення національного примирення після того, як одна політична група влаштувала різанину своїх політичних опонентів, Індонезія, поза сумнівом, лежить на протилежному екстремумі стосовно Фінляндії, тоді як Чилі перебуває десь посередині. Ви переконаєтеся, що Індонезія, наймолодша з досліджуваних нами країн, є прикладом процесу успішного творення національної ідентичності.
Щоб зрозуміти, що сталося під час індонезійської кризи 1965 року та відразу після неї, почнімо з передісторії. Індонезія — нова країна, яка здобула незалежність лише в 1945 році, а як об'єднана колонія оформилася тільки 1910 року. Це тропічна країна, розташована на екваторі між Новою Гвінеєю та Австралією на сході й Азією на заході, що має високі гори із численними діючими вулканами. Один із них, Кракатау, відомий своїм найбільш катастрофічним виверженням у новітній історії (1883 рік), внаслідок якого розлетівся на друзки майже весь острів, а в атмосферу було викинуто стільки вулканічного попелу, що клімат землі змінився на весь наступний рік. З усіх індонезійських островів (див. с. 170) найбільш відомі Ява, Балі, Суматра та Сулавесі, а також острови Борнео та Нова Гвінея, якими Індонезія володіє спільно з іншими країнами.
У географічному плані Індонезія є найбільш розпорошеною країною у світі: тисячі її населених островів розкидані на території протяжністю із заходу на схід 3400 миль. Упродовж останніх 2000 років на деяких індонезійських островах існували держави корінного населення. Але жодній із них не вдалося взяти під контроль більшість Індонезійського архіпелагу, і вони не залишили по собі в сучасній Індонезії ані імені, ані бодай якоїсь історичної концепції. В лінгвістичному сенсі Індонезія є однією з найбільш розмаїтих країн у світі — її жителі розмовляють 700 мовами. Вона так само розмаїта і в релігійному плані: більшість індонезійців є мусульманами, але тут проживають і великі християнські та індуїстські меншини, а також буддисти, конфуціанці та прихильники традиційних місцевих вірувань. Хоча в Індонезії і траплялися насилля й бунти на релігійному ґрунті, вони були значно менш масштабними, ніж у Південній Азії та на Близькому Сході. Індонезійці різних конфесій зазвичай ставляться один до одного відносно толерантно. Мені доводилося бувати в тих районах Індонезії, де християнські й мусульманські села існують одне побіля одного, і я не завжди міг здогадатися, яку релігію сповідують в тому чи іншому селі, допоки не помічав мечеть або церкву.
Починаючи з 1510 року, португальці, потім (із 1595 року й надалі) голландці, а опісля — британці намагалися започаткувати колонії на низці островів, які зараз належать Індонезії. В остаточному підсумку британський контроль обмежився деякими районами Борнео, а в східній половині острова Тімор збереглася єдина португальська колонія. Найуспішнішими колоністами були голландці, зосереджені на острові Ява, де проживало найбільш численне аборигенне населення (більш як половина всього населення сучасної Індонезії). Задля самоокупності та прибутковості колоній голландці в XIX столітті облаштували на Яві та Суматрі плантації, продукція з яких експортувалася. Але голландцям вдалося встановити контроль на всій низці далеких островів лише близько 1910 року, тобто через більш як три століття після прибуття на індонезійський архіпелаг. Прикладом того, як довго цей архіпелаг залишався не дослідженим голландцями, можна вважати те, що лише 1910 року голландський губернатор відкрив, що східно-індонезійський острів Флорес та прилеглий маленький острів Комодо є домівкою найбільшої у світі ящірки, так званого комодського дракона. Незважаючи на свою довжину — близько 10 футів і вагу до кількасот фунтів, ця тварина залишалася невідомою для європейців понад чотириста років.
Слід зазначити, що слово «Індонезія» з'явилося лише близько 1850 року, коли його придумали європейці. Голландці називали свою колонію «Індія», «Нідерландська Індія» або «Голландська Ост-Індія». Самі ж жителі архіпелагу не мали ані національної ідентичності, ані спільної мови, ані почуття єдності, щоб протистояти голландцям. Наприклад, яванські війська приєднувалися до голландських, щоб перемогти сильну державу на острові Суматра, яка була їхнім традиційним суперником.
На початку 1900-х років голландська колоніальна адміністрація вдалася до кроків, спрямованих на перехід від суто експлуататорської політики у своїй колонії до так званої етичної політики, тобто врешті-решт почала робити якесь добро і для індонезійців. Так, голландці відкрили школи, збудували залізниці та іригаційні комплекси, започаткували в основних містах місцеві адміністративні ради та спробували вирішити проблему яванської перенаселеності шляхом сприяння еміграції до менш заселених далеких островів (супроти бажання корінних жителів тих островів). Але ці заходи в рамках етичної політики дали обмежені результати — частково тому, що самі Нідерланди були маленькою країною і не мали змоги вкладати багато коштів в Індонезію, а також тому, що ці зусилля голландців, а потім — і незалежної Індонезії нівелювалися швидким зростанням кількості населення, внаслідок чого з'являлося дедалі більше голодних ротів. Сучасні індонезійці вважають, що негативний вплив голландських колонізаторів значно переважив їх позитивний вплив.
На початку 1900-х років у дедалі більшої кількості жителів голландської Ост-Індії почали формуватися підвалини «національної свідомості». Тобто у них з'явилося відчуття, що вони є не просто жителями свого конкретного султанату під керівництвом голландців у тому чи іншому районі Яви або Суматри, а належать до більшого територіального утворення під назвою «Індонезія». Індонезійці з отакими зачатками відчуття ширшої ідентичності становили собою багато виразних, але часто відмінних груп: яванської групи, яка вважала себе вищою в культурному плані, ісламського руху, що прагнув мусульманської ідентичності для всієї Індонезії, профспілок, комуністичної партії, студентів, яких посилали вчитися до Нідерландів, та інших. Тобто індонезійський рух за незалежність був подрібнений за ідеологічними, географічними та релігійними ознаками і містив у собі зародок тих проблем, які продовжували переслідувати Індонезію і після набуття нею незалежності.
Результатом стали не лише страйки, змови та агітація проти голландського панування, а й конфлікт між цими індонезійськими групами, який породив непросту й заплутану ситуацію. Виступи цих груп сягнули межі, коли у 1920-х роках голландці перейшли до політики репресій і відправили багатьох місцевих лідерів до концтабору в далекому регіоні голландської Нової Гвінеї, що потерпав від різних хвороб.
Важливим внеском у справу остаточного формування індонезійської єдності стала еволюція й трансформація малайської мови — мови торгівлі з давньою історією, в «бахаса індонесіа» — індонезійську мову, яка нині є спільною для всіх індонезійців. Навіть найбільш поширена з сотень індонезійських місцевих мов яванська мова центральної Яви є рідною менше ніж для третини населення Індонезії. Якби ця найбільш уживана місцева мова стала мовою загальнонаціональною, то це символізувало б домінування Яви й таким чином поглибило б проблему, яка й досі докучає сучасній Індонезії: страх перед яванським домінуванням з боку індонезійців, які живуть на інших островах. Яванська мова має ще й ту додаткову ваду, що вона відображає ієрархічну структуру суспільства, і в ній для людей вищого чи нижчого прошарку призначено різний лексикон. Нині ж я, подібно до переважної більшості індонезійців, віддаю перевагу чудовій мові бахаса, що стала загальнонаціональною мовою Індонезії. Вивчати її досить легко. Лише через 18 років після того, як Індонезія приєднала до себе голландську Нову Гвінею і запровадила там мову бахаса, я з'ясував, що нею розмовляють навіть неосвічені новогвінейці у віддалених селах. Граматика бахаси проста, але гнучка завдяки можливості додавати префікси й суфікси до багатьох кореневих слів, що дає змогу створювати слова із передбачуваними значеннями. Наприклад, прикметник bersih означає «чистий», дієслово membersihkan — «чистити», іменник kebersihan — «чистота», а іменник pempersihan — «очистка».