Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Боевики » Мій тато — кілер
Мій тато — кілер - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Мій тато — кілер

Электронная книга - «Мій тато — кілер». Краткое содержание книги:

Яка професія є найпрестижнішою в сучасній Україні?
Депутат. Не для всіх.
Пожежник. Банально.
Мент… еее… себто, міліціонер?… Ну, ви самі зрозуміли.
Може, кілер? Зважаючи на героїв сучасних російських телесеріалів та різних бойовиків, цілком можливо. Втім, вирішувати тільки вам. Ми лише радимо прочитати новий твір Євгена Є. Автор у своєму стилі вирішив поміркувати на тему: а чи можуть бути у кілерів діти, і як вони сприйматимуть професію свого батька. Може, пишатимуться, може, соромитимуться, а може, замовлять когось батькові…
1 ... 37 38 39 40 41 42 43 44 45 ... 79
Перейти на страницу:

— Ні, — Маринка поморщила ніс. — Я поїду додому.

І глянула на мене вже без посмішки:

— Так буде краще.

* * *

Найближчим від нас містом виявилася Тояма. Півгодини в її порожньому передранковому аеропорті — і ось ми у Токіо. Де нас уже зустрічають Дмитро й Сашко.

— Он, дивися, — повідомила Марина, — твої друзі.

Вони приїхали тільки для одного — допомогти мені відбити дочку.

Але Марина знову сказала:

— Не треба, тату. Прошу тебе. Так буде краще.

Вона попрощалася з Дмитром, подякувала Сашкові, який погнав до сувенірного кіоска і повернувся з несусвітною м’якою іграшкою (я так і не зрозумів, що вона зображувала). Тоді застрибнула на мене, а я обійняв її і почув:

— Ти найкращий.

А потім ледве відірвала Сашків подарунок від підлоги…

— Давайте я понесу, — сказав один зі стрільців.

— Не треба, — відрізала Маринка і пішла до термінала. Зупинившись біля самих дверей, помахала мені.

Можливо, востаннє.

* * *

А ми залишилися посередині величезного Токійського аеропорту.

І я сказав:

— Давайте нап’ємося.

І ми напились. Та так, що, прокинувшись наступного ранку, я не зміг згадати, як добрався додому.

У міфі про приховання сонячної богині Аматерасу в гроті найголовнішим у магічному ритуалі є танець богині Аме-но удзуме. Танець смерті перед новим життєвим циклом.

6

Записка, яку я знайшов у кишені своєї куртки, була написана на зворотній стороні меню рибного ресторанчика:

Милий таточку, я дуже тебе люблю. Як тільки приїду — відразу повідомлю тобі, як добралася. Не знаю, чи вдасться, але якщо все буде нормально, то чекай мене наступного літа. Причому — на всі три місяці.

Передавай привіти дядькові Сашкові й дядьку Дмитрові.

Ваша Марина.

P.S. Цілую тисячу разів.

Це був перший лист від дочки.

Я сховав його у свій гаманець.

Сказати правду? Я зберігаю його дотепер.

Частина друга

Приватне листування

Я ввімкнув комп’ютер і, відчинивши дверцята, які з’явилися посередині екрана, до мене вийшла маленька розпатлана дівчинка у величезних черевиках, які нітрохи її не бентежили. Походивши між значками папок і навіть зазирнувши в одну з них, вона повернулася до мене, радісно округлила очі і помахала мені: «Привіт!»

Маринчин подарунок.

Моя дочка була права: мені було важко не згадати про неї, дивлячись на цю віртуальну дівчинку.

«Як справи?» — запитало маля.

— Нормально, — відповів я.

«Працюватимеш?»

— Напевно.

«Я подивлюся?»

На токійській біржі дешевшала нафта і дорожчав цукор. Судячи з результатів торгів у Нью-Йорку, там уже знали про це.

Я продав частину Сашкових акцій, докупив трохи цінних паперів для прибалтів і заробив двадцять сім тисяч для себе.

Уся робота зайняла в мене чотири години.

А вже вимикаючи комп’ютер…

«Почекай, — сказала мені віртуальна дівчинка. — Я маю встигнути сховатися».

…Я побачив, що прапорець моєї електронної скриньки піднятий.

«Здрастуй, татку».

Це був лист від Марини.

«Здрастуй, татку!

Ми долетіли, пройшли митницю і приїхали додому. Вітчим — справжній джентльмен — злегка посварив, задовольнився обіцянкою виправитися і відіслав мене вечеряти.

Знову довелося йти до школи. Там нудно. Тепер розумію — треба було привезти із собою меч. Шантажувати вчителів харакірі і відбиватися від „подруг“ із „пристойних родин“.

А що ти поробляєш?

Марина».

І приписка — поштова адреса. Її адреса.

«Привіт, — відповів я. — У мене все нормально».

Зізнатися, що сумую?

Я просто не міг придумати, про що їй розповісти ще.

І я наклацав: «Я сумую».

І все. Більше ідей не було.

Я подумав і додав найдурніше, що можна втулити в листі: «Погода тут сонячна». І закінчив усе це: «Чекаю».

Це був перший із листів, написаних мною за останні двадцять років.

Але поступово я навчився й цьому.

* * *

Мій другий лист був значно веселішим:

«Дядько Сашко вирішив худнути. Він записався на шейпінг, першого ж дня зламав їм якийсь батут, прийшов до дядька Дмитра, спустошив у нього весь холодильник, а потім запросив мене в ресторан.

1 ... 37 38 39 40 41 42 43 44 45 ... 79
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)