Крабат

Четвертого дня надвечір, тільки-но вони сіли вечеряти, Майстер з'явився у наймитській.

— До роботи!

Здається, був нетверезий — від нього тхнуло вином. Змарнілий, блідий, зарослий, він стояв у дверях.

— Досить висиджуватися? Запускайте млин! Насипайте зерно в ковші! Молотимемо на всіх посадах! Ну, ворушіться, бо нагаїв скуштуєте!

Мірошниченки гарували цілу ніч. Майстер безперестану квапив їх, кричав, сварив, підстьобував лайкою, прокльонами, погрожував карою, не дав жодної перерви, ні миті, щоби перевести подих.

Коли, нарешті, почало світати, хлопці вже з ніг падали. Невдовзі Майстер відіслав їх спати і цілий день не турбував.

Та звечора все почалося спочатку. Майстер знову погнав їх на роботу, кричав, лаявся, і так до світанку. І все це повторювалося щоночі.

Не працювали лише вночі проти суботи. Вечорами по п'ятницях у них відбувалися заняття. Зібравшись у Чорній кімнаті та обернувшись у воронів, вони, знесилені, ледве трималися на жердині, декотрі від виснаження навіть засинали.

Майстра це не обходило. Що й скільки вони вивчать — їхня справа! Тільки раз, коли сонний Вітко упав із жердини додолу, Майстер безжально напустився на нього.

Віткові було найважче. Він іще ріс, набирався сили. Нічна праця виснажувала його більше, ніж інших. Міхал із Мертеном взялися навіть опікати його, а Ганцо, Крабат і Сташко, де тільки могли, кидалися йому на підміну. Але невдовзі з'являвся Майстер, і виручити товариша ставало неможливо.

Про Капелюша мови не заводили. Всі знали, що Майстер мститься їм, очевидцям його ганьби.

Настав вересень. У ніч молодика, як звичайно, прибув незнайомець із півнячим пером. Мірошниченки відразу стали до роботи. Майстер скочив на козли і, вхопивши батога, заходився цьвохкати ним у повітрі, а мірошниченки мовчки носили на спині мішки від фургона до млина, висипали те, що в них було, у ківш до мертвих жорен. Усе йшло, як завжди. Тільки Вітко десь перед другими півнями не витерпів, заточився під ношею, упав на півдорозі між возом і млином. Часто дихаючи, він лежав долілиць у траві. Міхал перевернув його горілиць, розірвав на грудях сорочку.

— Що трапилося? — підстрибнув на козлах Майстер.

— Ти ще питаєш? — заговорив Міхал, порушивши обітницю мовчати, коли приїздить незнайомець. — Шість тижнів щоночі гаруємо! Хіба хлопчина таке може витримати?

— Геть! — закричав Майстер і люто замахнувся батогом. Кінець його обкрутився навколо шиї Міхала.

— Облиш його!

Крабат уперше почув голос незнайомця. У тому голосі палахкотів жар і тріщав мороз. Хлопець відчув, як холод і полум'я пронизали його водночас. Прибулець подав знак Міхалові віднести Вітка вбік, потім вихопив у Майстра батіг і зіпхнув його з козлів.

Решту ночі Майстер працював замість Вітка. Міхал відніс хлопчину на тапчан.