Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4534-6
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга». Краткое содержание книги:
Дослідження буде корисне для тих, хто цікавиться правдивим, несфальшованим описом подій минувшини.
«Як вважають фахівці, згадка автора «Слова про «залізні нагрудники» та «шоломи латинські» свідчать про те, що князь Роман стояв на чолі однієї з кращих — якщо не кращої — у Східній Європі кінних дружин. Лише таке спорядження за останнім словом тогочасного військового обладунку, на взірець західноєвропейських лицарів, і вишколена кіннота були здатні постійно здобувати перемоги у майже безперервних війнах з половецькими ордами, що мали багаторазову кількісну перевагу. Дружина Романа долала ворогів не числом, а вмінням…
З часом Роман перетворив свою дружину на важко озброєну лицарську кінноту.
Вагомим внеском полководця у розвиток військової справи була заміна кольчуги на панцир.
Це було викликано тим, що Романові доводилося воювати здебільшого з половцями, а панцир був добрим захистом від половецьких стріл… Літописець захоплено писав, що «щити їх були, мов зоря, шоломи, мов сонце, що сходить» [166, с. 29].
Звичайно, найважливішою заслугою князя Романа Мстиславовича було об’єднання удільних Галицького та Волинського князівств.
Про відвагу князя свідчить давня літописна пісня: «Ідучи слідом діда свого,.. кинувся на поганих, як лев, сердитий був, як рись, нищив їх (ворогів. — В.Б.), як крокодил, переходив їх (половців. — В.Б.) землю, як орел, бо був хоробрий, як Рур» [166, с. 30].
Він ніколи не плазував ні перед Сходом, ні перед Заходом. І на пропозиції знаменитого Папи Інокентія III про спільне захоплення земель відповів: «Поки маю меч, не буду купувати володінь іншою ціною, тільки кров’ю, як батьки і діди наші розмножили руську (українську. — В.Б.) землю» [166, с. 20].
Зазначимо, хоча сучасний, один з найкращих знавців «Слова о полку Ігоревім», професор Борис Іванович Яценко дещо по-іншому перекладав «Слово», та шану князю Роману Мстиславовичу віддав і він. Послухаємо: «Автор («Слова». — В.Б.) називає етапи бойового шляху Романа Мстиславовича. У 1169 р. він розбив під Новгородом війська Андрія Боголюбського — «Хинову». Ця перемога мала виключно велике значення для утвердження суверенітету Новгорода як феодальної республіки. (Звернімо увагу, розгром війська Юрія Боголюбського під Новгородом відбувся в кінці лютого 1169 року. — В.Б.) У 1182 р. уже на Волині (князь. — В.Б.) приєднав до своїх володінь Підляшшя… Під час феодальної війни 1195–1196 років союз Романа з Олеговичами і половецькими князями був могутньою силою, що врятувала Русь (Україну. — В.Б.) від поглинання чужинцями — Хиновою… Розгромивши… (ворогів. — В.Б.), Роман відкинув їх від Руської (Української. — В.Б.) землі (1196 р.). Як довів М.Ф. Котляр, у 1197 чи в 1198 р. Роман завдав нищівного удару половцям і врятував Царгород, який облягали степовики. У 1199 р. Роман все-таки об’єднав Волинську і Галицьку землі, утворивши могутнє Галицько-Волинське князівство. Через деякий час він став і Великим князем Київським… Мав двох синів — Данила і Василька» [213, с. 119].
Сучасні українські історики дослідили й подальшу боротьбу Великого князя Романа Мстиславовича за Україну-Русь. Так, молодий історик Вероніка Візнюк (Хмельницька область) у своїй праці «З історії Галицько-Волинського князівства», опублікованій у Науковому збірнику «Воєнна історія: Галичина та Закарпаття», випуск 2010 року, писала:
«Захищаючи українські князівства (князь Роман Мстиславович. — В.Б.), успішно воював з половцями. Давньоукраїнські літописи повідомляють про два походи до Половецького степу, здійснені князем Романом у 1202 та 1204 рр. У 1202 — половці несподівано напали на Переяславщину та Київщину. Зосередившись біля південних рубежів Руської землі з дружиною та загонами бояр, Роман Мстиславович заздалегідь підготувався до нападу кочовиків. Наздогнавши половців, що поверталися додому за річкою Россю, він відібрав у них награбоване та розгромив їх. В 1204 — разом з південноруськими володарями здійснив похід до Половецького степу і розгромив військо хана» [166, с. 34].
Саме цього Великого українського князя наша історична наука може популяризувати у школах та вишах, а не вигаданого московитами Володимира Мономаха, шапка якого є пізнішим подарунком золотоординського хана Узбека своєму двоюрідному брату — володарю Московського улусу хану Івану (в російській науці так званому Іванові Калиті). Українська історія не може текти по волзькому руслу, ми споконвіку жили на берегах Дніпра.
«Під владою князя Романа були всі українські князівства, крім Чернігівського (Київське, Переяславське, Галицьке та Волинське). Літописець називає його самодержавцем, такого ще не було раніше до Романа Мстиславовича.