Я обслуговував англійського короля

�логу, встелену стокронками, бо я вирішив, що з мене буде мільйонер і я до всіх дорівняюсь, потім куплю або орендую маленький готель, таку маленьку голуб’ярню десь у Чеському Раю, одружуся, візьму багату наречену, і якщо свої й жінчині гроші зберу докупи, то мене поважатимуть, як і всіх інших власників готелів, і якщо мене й не визнаватимуть як людину, їм доведеться визнати мене як мільйонера, власника готелю й нерухомості, вони просто будуть змушені поважати мене… Але зі мною знову сталася халепа, мене втретє призвали на військову службу, і втретє я не став солдатом через свій малий зріст, і хоч я й намагався підкупити панів військових, вони однаково мене до війська не взяли. У готелі всі сміялися, і сам пан Брандейс, розпитавши, знову висміяв мене, що я такий коротун, і я знав, що буду коротуном до смерті, бо вже не виросту, хіба тільки таким робом, що буду носити подвійні підошви і задирати голову, то була єдина моя надія, що мені шия витягнеться, якщо я носитиму високий кавчуковий комірець. Ось так і вийшло, що я став ходити на уроки німецької, почав дивитися німецькі фільми, читати німецькі газети і ніскільки не дивувався, що тепер по празьких вулицях ходять студенти в білих панчохах і зелених куртках та що в готелі я майже єдиний, хто обслуговує німецьких гостей, усі наші офіціянти поводилися з німецькими відвідувачами так, ніби не розуміли німецької, і сам пан Скржіванек говорив з німцями лише по-англійськи, або по-французьки, або по-чеському, і ось одного дня в кінотеатрі я став на черевичок якійсь жінці, вона заговорила по-німецьки, я німецькою вибачився, потім провів цю гарно зодягнену жінку, і ось, аби віддячити їй за те, що вона говорить зі мною по-німецьки, я сказав, це жахливо, що витворяють чехи з нещасними німецькими студентами, що я на власні очі бачив, як на Національному проспекті у них зривали з ніг білі панчохи і стягли з двох німецьких студентів брунатні сорочки. І вона сказала, що я все правильно розумію, що Прага — давня імперська територія і право німців ходити по ній і одягатися за своїм звичаєм невід’ємне, і якщо зараз увесь світ до такого неподобства байдужий, то настане час, настане день, коли фюрер це так не залишить, він прийде і звільнить всіх німців від Шумави до самих Карпат і… лише тепер, коли вона це сказала, я помітив, що дивлюся їй в очі, що я не мушу дивитися на неї знизу вгору, як на інших жінок, мені ніколи з тим не таланило, бо всі жінки, які крутилися коло мене, були вищі за мене, між жінками вони, звичайно, теж були велетками, завжди, коли ми стояли поруч, я дивився їм на шию або на груди, і я побачив, що вона така ж маленька, як і я, що в неї блищать зелені очі, що вона така сама веснянкувата, як і я, але ці руді веснянки дуже гарно поєднувалися з зеленими очима, і я побачив, що вона красива і дивиться на мене якось особливо, на мені знову була та незвичайна біла краватка з блакитними цятками, але вона дивилася на моє волосся, світле, як солома, і на такі телячі очі, блакитні очі, вона потім сказала мені, що німці з рейху так мріють про слов’янську кров, так мріють про ці рівнини і слов’янську натуру, вже тисячу років добром чи лихом німці прагнуть пошлюбити цю кров, і звірилася мені, що багацько прусських аристократів мають у своїх жилах слов’янську кров і слов’янська кров робить цих аристократів в очах інших аристократів шляхетнішими, я погоджувався і дивувався, як вона розуміє мою німецьку, бо я не просто випитував гостя, що він замовить на вечерю або на обід, я повинен був розмовляти з цією панночкою, якій наступив на чорний черевичок, і я говорив трохи по-німецьки і багато по-чеськи, але увесь час у цій німецькій атмосфері мені здавалося, ніби я говорю по-німецьки… Так я дізнався, що панночку звуть Ліза, що вона з Хеба, працює там учителькою фізкультури, що вона чемпіон району з плавання, і панночка Ліза розкрила пальто, і на грудях у неї був значок, «F» у колі, ніби якийсь чотирилисник, вона посміхалася і не зводила очей з мого волосся, я навіть стривожився, але вона мене підбадьорила, сказавши, що у мене найгарніше світле волосся на світі, і я навіть спітнів і тоді теж сказав їй, що я метрдотель у готелі «Париж», говорив і чекав чогось образливого, але вона поклала руку мені на рукав і, коли торкнулася мене, у неї так заблищали очі, що я злякався, але вона пояснила, що у її батька в Хебі ресторан «Біля міста Амстердама»… І ось ми домовилися, що підемо на фільм «Любов у три чверті такту», вона прийшла в тірольському капелюшку і в такій, що мені з дитинства подобалася, зеленій камізельці, власне, в сірій камізельці з зеленим комірцем, що був оздоблений вишитими дубовими гілочками, на вулиці падав сніг, було це напередодні Різдва, потім вона кілька разів приходила до мене в готель «Париж» і замовляла обід або вечерю, і ось, коли вона прийшла вперше, пан Скржіванек глянув на неї, потім на мене, і ми, як завжди, увійшли до службового приміщення, я засміявся й кажу: ну, як, закладемося на двадцять крон, що замовить ця панночка? Бо я побачив, що вона знову прийшла у тій камізельці і сьогодні навіть у білих панчохах, я витяг двадцять крон і поклав їх на службовий столик, але пан Скржіванек подивився на мене відчужено, так само, як того вечора, коли я хотів з ним цокнутися після обслуговування ефіопського імператора і загубилася та золота ложечка, мої пальці лежали на двадцяти кронах, і він зумисне дозволив мені тішитися, ніби все гаразд, він теж витяг двадцятку, повільно поклав її на стіл, але потім, буцімто його гроші могли забруднитися від моїх, швидко сховав їх у гаманець, поглянув ще раз на панночку Лізу й махнув рукою, і з того часу він не сказав мені й слова, після зміни забрав у мене ключі від усіх складів і дивився на мене як на порожнє місце… ніби він ніколи не обслуговував англійського короля, ніби я ніколи не обслуговував ефіопського імператора. Але мені вже було однаково, бо я бачив і знав, наскільки усі чехи несправедливі до німців, з тієї хвилини мені стало соромно, що я активний член «Сокола»