Гордість і упередженість
- Автор: Остин Джейн
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2896-6
- Переводчик: Володимир К. Горбатько
- Жанр: Другие романтические романы
Электронная книга - «Гордість і упередженість». Краткое содержание книги:
Перше знайомство героїв роману «Гордість і упередженість» багатого аристократа Дарсі та дочки провінційного поміщика Елізабет не обіцяло серйозних почуттів між ними. Дарсі поставився до сім’ї Елізабет зверхньо, з упередженістю, і дівчина відповіла йому так само. Це і стало головною перешкодою у їхніх відносинах. Навіть тоді, коли вони зрозуміли, що не можуть жити один без одного, їм не просто було зламати свою гордість, щоб відкрити серця коханню…
І марно Елізабет намагалася перепинити швидкий потік материних слів чи умовити її висловлювати свою радість не таким гучним шепотом; з невимовною досадою помітила вона, що майже все сказане почув містер Дарсі, який сидів поруч із ними. Але її матір тільки вичитала їй за таке глупство і відповіла:
— Вибач, а хто такий містер Дарсі для мене, щоб я його боялася? Чого це ми мусимо поводитися з ним настільки чемно, щоб навіть не мати змоги казати те, що йому може не сподобатися?
— Заради Бога, пані, говоріть тихіше! Який вам сенс ображати містера Дарсі? Якщо ви так чинитимете, то його приятель буде про вас не найкращої думки.
Однак усе, що вона казала, було надаремне. Її мати продовжувала говорити таким же добре чутним тоном. Елізабет раз по раз червоніла від сорому та роздратування. Вона не могла надто часто поглядати на містера Дарсі, але все одно кожен погляд переконував її в тому, що сталося саме те, чого вона боялася: він не часто зиркав у бік її матері, але видно було, що вся його увага прикута до неї. Вираз його обличчя повільно змінювався від обурення та презирства до непохитної і стриманої поважності.
Але ось нарешті місіс Беннет вибалакалась, і леді Лукас, яка вже давно позіхала, зморена безперервними розповідями про майбутні шлюбні втіхи, котрі явно не загрожували р дочці, змогла, врешті-решт, із приємністю приступити до споживання холодної шинки та курки. Елізабет почала поволі відходити. Але спокійна пауза тривала недовго, бо по закінченні вечері заговорили про музику та співи, і вона з жахом побачила, що Мері — після нетривалих умовлянь — збирається потішити компанію. Частими промовистими поглядами і знаками Елізабет спробувала запобігти вияву такої послужливості, але надаремне — Мері зробила вигляд, що не зрозуміла їх. Вона була у захваті від такої можливості продемонструвати своє виконавське вміння і тому почала співати. Елізабет, не відводячи очей, спостерігала за нею з украй болісними почуттями; прослухавши декілька куплетів, вона з нетерпінням чекала на закінчення пісні, але марно — Мері, розцінивши схвальні вигуки присутніх як заохочення, після нетривалої паузи почала співати знову. Здібності Мері явно були недостатніми для такого виступу: вона мала слабкий голос і неприродно-манірний стиль виконання. Елізабет ладна була вмерти від сорому. Вона поглянула на Джейн, аби подивитися, як та переносить таку муку, але сестра її спокійнісінько розмовляла з Бінглі. Тоді вона поглянула на двох його сестер і побачила, що ті роблять одна одній насмішкуваті знаки. Потім Елізабет перевела погляд на Дарсі, однак вираз його обличчя залишався непроникливо-серйозним і поважним. Вона поглянула на свого батька, благаючи, щоб той втрутився, бо Мері могла отак проспівати всю ніч. Він зрозумів натяк, і, коли Мері скінчила другу пісню, голосно сказав:
— Мабуть, на цьому досить, моя дитино. Ти виступала просто прекрасно і втішала нас своїм співом достатньо довго. Нехай тепер інші дівчата поспівають.
Мері зробила вигляд, що не почула, та явно знітилась; Елізабет стало ніяково за неї і за свого батька, і вона почала побоюватися, що її спроба не дала потрібного результату. Тож тепер настала черга інших присутніх сказати своє слово.
— Якби мені, — мовив містер Коллінз, — випало щастя вміти співати, то мені було б надзвичайно приємно потішити товариство якоюсь гарною піснею, оскільки вважаю музику безневинним заняттям, котре аж ніяк не суперечить професії священика. Однак водночас я не збираюся стверджувати, що ми маємо право приділяти їй надто багато свого часу, бо в житті треба займатись і багатьма іншими справами, а в парафіяльного священика таких справ багато. Найголовніше — це розподілити десятину таким чином, аби не скривдити себе і не забути при цьому про свого покровителя чи покровительку. Крім того, він має писати проповіді; а решти часу якраз вистачає на виконання парафіяльних обов'язків, а також на догляд та поліпшення свого помешкання, котре він просто зобов'язаний зробити якомога більш зручним і затишним. А ще я вважаю немаловажним, аби священик був чуйним і доброзичливим до всіх, а особливо до тих, кому він завдячує своєю посадою. Останнє я вважаю його обов'язком — і поганої думки я був би про того, хто не скористався б можливістю висловити свою повагу до родичів цих людей.