Гордість і упередженість

Тут Елізабет відчула, що його конче необхідно перепинити.

— Вам не здається, що ви надто поспішаєте, пане? — скрикнула вона. — Не забувайте, що я ще не дала відповіді. Тож давайте я зроблю це, не гаючи часу. Прийміть мої подяки за ті компліменти, що я їх од вас вислухала. Я розумію, що ваша пропозиція заміжжя — то велика для мене честь, але я не приймаю її й інакше вчинити не можу.

— Знаю, знаю, — відповів містер Коллінз, байдужливо махнувши рукою. — Всі ви, дівчата, зазвичай відкидаєте пропозиції заміжжя, коли вони робляться вперше, хоча потайки готові їх прийняти. Інколи відмова повторюється другого і навіть третього разу. Тому я зовсім не розстроєний почутим і сподіваюся невдовзі повести вас до олтаря.

— Бігме, ви мене дивуєте, пане, — вигукнула Елізабет, — бо після моєї заяви ваша надія дійсно виглядає дещо дивною. Кажу вам — я не з тих відчайдушних дівчат (якщо такі взагалі бувають), котрі ризикують своїм щастям, відкладаючи прийняття пропозиції до того часу, коли вона буде зроблена вдруге. Відмовляючи вам, я ніскільки не жартую. Особисто ви не здатні принести мені щастя, і я переконана, що я — остання жінка на світі, яка зможе принести щастя вам. Запевняю вас — якби ваша приятелька леді Кетрін знала мене, то вона точно визнала б мене непідходящою для цієї ролі.

— Я не певен, що леді Кетрін дійсно була б такої думки про вас, — мовив, замислившись, містер Коллінз, — не думаю, що вона була б налаштована проти вас. Можете не сумніватися: коли я матиму честь знову зустрітися з її світлістю, то я в найшанобливіших виразах описуватиму їй вашу скромність, ощадливість та інші позитивні риси.