Гордість і упередженість
- Автор: Остин Джейн
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2896-6
- Переводчик: Володимир К. Горбатько
- Жанр: Другие романтические романы
Электронная книга - «Гордість і упередженість». Краткое содержание книги:
Перше знайомство героїв роману «Гордість і упередженість» багатого аристократа Дарсі та дочки провінційного поміщика Елізабет не обіцяло серйозних почуттів між ними. Дарсі поставився до сім’ї Елізабет зверхньо, з упередженістю, і дівчина відповіла йому так само. Це і стало головною перешкодою у їхніх відносинах. Навіть тоді, коли вони зрозуміли, що не можуть жити один без одного, їм не просто було зламати свою гордість, щоб відкрити серця коханню…
Свою промову, настільки гучну, що її почула половина присутніх у кімнаті, містер Коллінз закінчив поклоном у бік містера Дарсі. Декотрі з подивом витріщилися на нього, дехто пирснув, але, здається, ніхто не зрадів так, як зрадів містер Беннет. Дружина ж його цілком серйозно вихваляла містера Коллінза за таку розважливу промову, пошепки зазначивши леді Лукас, що він є надзвичайно розумним і добропорядним молодим чоловіком.
Елізабет подумалося, що коли б навіть члени її родини заздалегідь домовилися продемонструвати всі свої здібності протягом одного вечора, то все одно б їм не вдалося зробити це з більшим завзяттям та успіхом, ніж зараз, а її сестрі та містеру Бінглі надзвичайно поталанило, що останній просто не помітив якоїсь частини цієї демонстрації і взагалі — не мав схильності дратуватися з приводу тих дурощів, свідком яких він безперечно став. Звичайно ж, погано, що дві його сестри та містер Дарсі мали таку прекрасну можливість понасміхатися над її родичами, і вона ніяк не могла вирішити, що було більш нестерпним: мовчазне презирство з боку означеного джентльмена чи нахабно-розв'язні посмішки двох дам.
Решта вечора принесла їй мало радощів. Постійно надокучував містер Коллінз, який уперто крутився біля неї. Йому не вдалось умовити її потанцювати з ним, але прекрасно вдалося відстрашити від неї інших кавалерів. Марно благала вона його поспілкуватися з кимось іще, марно пропонувала відрекомендувати його якійсь іншій дівчині серед присутніх. Він запевнив Елізабет, що до танців йому зовсім байдуже і що головне своє завдання він вбачав у всіляких виявах уваги на її адресу, аби таким чином їй сподобатися; саме тому він і вирішив не відходити від неї ввесь вечір. І ніякі аргументи не могли похитнути його рішучості чинити саме так. Полегшенням своєї незавидної долі Елізабет завдячувала своїй приятельці міс Лукас, котра часто підходила до них і співчутливо відволікала на себе говірливість містера Коллінза.
Але з іншого боку, вона звільнилася від подальших виявів образливої для неї уваги містера Дарсі. Він часто опинявся зовсім недалеко від неї і, хоча ні з ким не спілкувався, все ж не наважувався підійти й почати розмову. Вона відчувала, що це є можливим наслідком її згадок про містера Вікхема, і тому не могла нарадуватися.
Компанія з Лонгберна від'їхала останньою з усього запрошеного товариства, бо завдяки хитрощам місіс Беннет їм довелося чекати на карету ще п'ятнадцять хвилин після того, як усі інші вже поїхали; це також дало змогу побачити, наскільки палко дехто з гостинних господарів бажав їхнього від'їзду. Місіс Герст і її сестра відкривали рота тільки для того, щоб поскаржитися на втому, та явно хотіли якомога швидше залишитися на самоті. Вони опиралися будь-яким спробам місіс Беннет зав'язати розмову і таким чином поширювали апатію на решту товариства, котре й так нудилося від довжелезних промов містера Коллінза, що розсипався в подяках містеру Бінглі та його сестрам за вишуканий прийом і за ті гостинність та ввічливість, що вони їх виявили щодо своїх гостей. Дарсі ж — немов води у рот набрав. Містер Беннет — теж мовчки — насолоджувався сценою. Містер Бінглі та Джейн стояли трохи осторонь і розмовляли тільки між собою. Елізабет мовчала так само вперто, як і місіс Герст разом із міс Бінглі; і навіть Лідія втомилася настільки, що сил у неї вистачало лише на те, щоб час від часу промовляти: «Боже, як я втомилася», — несамовито при цьому позіхаючи.
Коли ж вони нарешті підвелися, щоб попрощатися, то місіс Беннет почала надзвичайно ввічливо та надзвичайно настирливо висловлювати надію на нову зустріч із господарями будинку тепер уже у Лонгберні, а потім звернулась особисто до містера Бінглі, запевнивши, що він зробить велику милість, якщо заїде до них повечеряти в будь-який час без зайвих церемоній і формального запрошення. Бінглі з радісною вдячністю погодився і, не довго думаючи, пообіцяв заїхати при першій же нагоді після свого повернення з Лондона, куди він мав ненадовго вирушити наступного дня.