Останній раз
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Переводчик: Ю. Стадниченко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Останній раз». Краткое содержание книги:
Соломія Павличко
Надруковано у журналі «Березіль», 1999. № 5-6
Переклад з російської Ю. Стадниченка.
— Як ти? — Віта помітила, що швидко пересуватися Антонові ще важко.
— Нормально. Що відбувається?
— Мене пасуть зранку. Думаю, від самого будинку. Як давно — не знаю.
— Хто?
— Чорт їх розбере! Я винна, десь прокололася. Правда, де я могла...
— Про це потім. Ствол при тобі?
— Порядок. Де твій?
— У рюкзаку, чорт! Не таскати ж його на собі в поїзді!
— Далеко?
— Тут все одно повно народу, як тут витягнеш? Стоп, секунду! Знаю!
Він пошкутильгав у бік платного туалету. Усамітнитися в кабінці — найпростіший спосіб. Уся процедура зайняла не більше п’яти хвилин.
— Що робимо далі? — діловито запитав він, повернувшись. - Ідеї є?
Обидвоє включилися в роботу миттєво, наче й не було іншого життя в горах, немов заслужений відпочинок і новий спосіб життя лише наснився обом одночасно. Вони повернулися у свою стихію. Вони готові до бою.
— Додому не можна. Що б там не було.
— Само собою. Спробуємо відірватися?
— Можна, а смисл? Так і будемо потім на пальцях гадати, хто і як на нас вийшов?
— Ясно, — Антон, скривившись, провів себе рукою по тому місцю, де скальпель хірурга залишив шрам. — Моя мобільність поки що під сумнівом... Гаразд, от і спробуємо мене в ділі. Гайда, викладай на ходу...
До «БМВ» Антон підійшов сам. Відчинив багажник, недбало закинув рюкзак, зосереджено почав щось перекладати, зиркаючи з-під руки на екіпаж «вольво». Двоє, що повністю підходили під Вітин опис, тупцяли біля машини, третій, водій, прочинив дверцята з свого боку і теж висунувся. Що, більше нікого? Схоже. Трійця крутить головами. Воно й не дивно: чоловік з’явився, зате жінка зникла. Антон неквапно захлопнув багажник, почасти для театрального ефекту, почасти через те, що швидкі й різкі рухи завдавали йому дискомфорту, вмостився за кермо, завів мотор. Щось йому не сподобалося, він вийшов, залишивши дверцята прочиненими, відкрив капот, знову скосувавши в бік супротивника. Ага, хлопці занепокоєні його явним наміром їхати, не дочекавшись напарниці. Щось із мотором, добре, затримка доречна, та й виходу нема, події треба форсувати, а то й цей, чого доброго, змиється...
Голомозий та стрижений, розстебнувши блискавки своїх спортивних курток, рушили до Антона.
Все сталося, коли вони подолали половину відстані між «вольво» й «БМВ». Віта з’явилася з іншого боку, увага водія «вольво» була прикута до напарників, він не помітив її, він лише зойкнув, коли дуло «кольта» з силою ткнулося йому в голову.
— Не рипайся, козел, — голосним уривчастим шепотом звеліла Віта. — Руки на бублика! — вона рубонула стволом так, що подряпала череп водили, з подряпини відразу зацебеніла кров.
Стрижений і голомозий були метрах у десяти від Антона. Він стежив за подіями, тому закрив капот і обійшов машину зліва, залишивши прочиненими дверцята з боку водія.
— Ворушися! Посунься праворуч і повзи вниз! — віддавала Віта накази.
Антон уже розташувався так, щоб бути захищеним машиною. Парочці бойовиків залишалося до «БМВ» метрів чотири, один з них навіть вигукнув на ходу:
— Алло, мужик!
— Я? — Антон повернувся до них, його правиця вже стискала руків’я «берети», за кілька секунд ствол буде дивитися на...
Водій «вольво» вдарив рукою по сигналу, одночасно падаючи на сидіння і, вивернувшись, беркицьнув ногою, сподіваючись дістати ударом Віту. Йому таки вдалося зачепиги її коліно. Відчувши цей рух, Віта натисла на курок, але все ж таки спізнилася — куля, призначена для того, щоб пробити череп ворога, влучила в лобове скло, на лежачого водилу посипалися друзки. Тим часом він рвонув зсередини ручку передніх дверцят, штовхнув їх, і у відчайдушному, якомусь неможливому навіть для професійного трюкача ривку кинув своє тіло вперед, у пройму. Удар по коліну змусив Віту на якусь мить втратити рівновагу, і вона люто вліпила у водилу дві кулі, а потім, не чуючи його криків, упала вниз, на асфальт, під колеса машини — на вереск автомобільного сигналу бойовики синхронно повернулися, вихоплюючи в повороті зброю, і побігли, перетинаючи по діагоналі привокзальну площу, розбігаючись, професійно пригинаючись і стріляючи на ходу. Антон, про якого на мить забули, викинув руку з револьвером з-за машини, поклав її на дах «БМВ», перехопив для зручності лівою і відкрив вогонь. Стрижений рвучко зупинився, зробив за інерцією ще кілька кроків і рухнув обличчям униз, розкинувши руки. Голомозий зрозумів, що опинився поміж двох вогнів, і перекотився, виходячи з сектору обстрілу, пославши кулю в бік Антона, потім — у Віту, прикриту від куль дверцятами «вольво».