Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
— Ви гарно говорите, величносте, говоріть же й далі. А ваш головний стайничий тим часом пошукає мою сестру. — І вона відступила назад, до вестибюлю. Король пішов за нею.
— То ви — Діана! — вигукнув він, удаючи здивованого. — Тим ліпше. Ви вільні. Ми порозуміємось.
Вона не забарилася з відповіддю:
— Я ніколи не буваю зовсім вільна. Та хто хоче зі мною порозумітись, той має бути досвідченим. А знаєте, скількох жінок треба спізнати для цього? Двадцять вісьмох.
Саме стількох коханок поголоска приписувала королю — не рахуючи побіжних захоплень. Вона була добре обізнана, а до того ж виявила дотепність.
— От і чудово, — сказав і він, уже міркуючи, як би домовитися з нею про побачення. І в ту мить угорі на сходах з'явилась жіноча постать.
Вона саме опускала ногу на верхню сходинку. Погойдувалась розіпнута на обручах сукня з зеленого оксамиту. Згори лилось надвечірнє сонце, і в ньому сяяли золоті коси й мінились уплетені в них перли. Король аж сіпнувся вперед, тоді завмер, і руки його повисли безвладно. Так подіяв на нього ще не звіданий чар тієї, що спускалася сходами. «Іде, наче фея… наче королева», — подумав король, ніби ніколи не бачив бридких королев; але ж він почував себе наче в казці. Як добре, що вона по-дитячому несвідомо робить усе так, ніби фея й королева! Одна її рука підтримувала разок перлів, друга ковзала по поруччю — і як зграбно погойдувалося, спускаючись зі сходинки па сходинку, її тіло! Кожен крок — справжнє диво рівноваги й розкутості, пружності й величі, все воднораз; король іще ніколи не бачив, щоб людина не йшла, а пливла.
Він стояв у тіні, вона його не бачила — чи взагалі не знала, що він тут. Бельгард розминувся з нею, він надто поквапно рушив угору не тим крилом сходів, і вона сміялася з цього, повернувши голову живим, дитинним рухом. Так, вона забулася про все й аж стрибнула на дві сходинки вгору — поспішала до свого коханого. Але — мабуть, на його знак — зупинилась і, осяйна, знов попливла вниз. Король не чекав її, він задкував до виходу. Коли вона спустилась, він уже стояв перед порталом.
Із самого нутра його вмить піднявся якийсь схлип і, дійшовши до горлянки, здушив мову. Габрієль д'Естре підвели до нього, а він був німий. Перший стайничий випустив руку дівчини — він злякався. Йому зразу стало ясно, чого він накоїв. Королю відібрало мову, він, видно, вражений, приголомшений, прибитий жахом, — подумав Бельгард і глянув на свою кохану, чи не обернулась вона в Медузу. Та ні, вона лишалася дівчиною, такою, як і всі, тільки, звичайно, вродливішою за всіх, — це Бельгард знав якнайкраще. Власницька гордість не завадила йому визнати надмірним те враження, яке вона справила на короля, — не кажучи вже про те, що воно було небезпечне.
Габрієль опустила перед королем вії — довгі, темні, вони аж кидали тінь на світлі щоки. Жоден погляд, жодна усмішка не викликали в короля думки, що її скромна поведінка умисна. Ця жінка по думала про те, щоб йому сподобатись чи привернути його увагу, — нібито біла злотокоса богиня може її не привернути! Чи вона це розуміла? Коли так, то їй просто байдуже. Король зітхнув і, попросивши це небесно видиво не бентежитись через нього, кивнув у бік свого стайничого. А той узяв дівчину за руку й підвів на кілька кроків — під мур, де ще осипалися троянди.
Діана сказала:
— Тепер, величносте, ви будете сліпі до всіх моїх принад, але я добра сестра.
Він квапливо спитав, чи є ще хто в домі, крім них двох. Вона відповіла — нема: батько кудись подався верхи, а тітка поїхала каретою в гості. Тітка? Він звів брови.
— Пані де Сурді,— пояснила Діана, і цього йому вистачило: він чудово знав своє королівство. Пані де Сурді, сестра втікачки — Габрієлиної матері,— й сама велика зальотниця. Зраджує пана де Сурді з паном де Шеверні[25], колишнім канцлером покійного короля. Пан де Сурді, колишній шартрський губернатор, у такому становищі, як і пан д'Естре: без посади. Всі вони без посад, їм буде потрібно багато грошей. «Дорого обійдеться мені ця історія», — подумав король, але зразу й відігнав думку. Яке пуття опиратись видимо неминучому?
Діана розповідала ще про щось, а він здаля дивився на Габрієль таким поглядом, наче в бою, і губи його ворушились — так палко й невтримно відчував він: це — ВОНА.
«Це вона, і я мусив чекати до сорока років, поки вона з'явиться. Кажуть: «мармур», «пурпур», «корали», «сонце», «зорі»… Все це пусті звуки; хто, крім мене, знає те, що не має назви? Хто, коли не я, може володіти безмежним? «Богиня» чи «фея» — що це? «Королева» — нічого не каже. Я весь вік шукав, весь вік не міг зустріти її, і ось — вона».
25
Де Шеверні, граф (1528–1599) — Його бурхлива політична кар'єра мала свої злети і падіння. Здобув прихильність Генріха IV завдяки своїй допомозі у переговорах 1590 року між королем та Лігою.