Пророчиця
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-617-538-036-9
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Пророчиця». Краткое содержание книги:
Сергій узяв, розгорнув. Стандартне оголошення в розшук. Портрет людини, якої Горілий ніколи в житті не бачив, — Дениса Бородулі, тисяча дев’ятсот вісімдесят другого року народження, лише на п’ять років молодший за Андрія, мертві обоє, як на війні.
— І що?
— Доби не висіло. Може, він не збирався вбивати… Склалося так…
— Погано склалося.
— Згоден. Тепер скажи мені не для протоколу: тобі це все для чого?
— Ви про що?
— Вимкни дурня, Горілий. Не ображайся на те, що зараз почуєш, але ти — ніхто. Людина без документів. Місяця не минуло, як із тюрми вийшов. Мент-корупціонер. Не перебивай, — відчувши п'яне Сергієве бажання щось зі сказаного заперечити, Зарудний виставив перед собою руку, жестом звелівши помовчати. — Так є, Сергію. Таким ти видаєшся збоку. Такий твій соціальний статус, якщо висловлюватися зовсім уже казеною мовою. Гаразд, приїхав з’ясувати стосунки з колишньою жінкою, попив горілки зі старим другом. Але для чого тобі постійно крутитится поруч? Добре, ти вирахував ту вашу пророчицю, існування якої, до речі, дуже сумнівний факт, — знову застережливий жест. — Сумнівний, сумнівний. Я, припустімо, тобі ще повірю. Але хто, крім тебе і покійного Шполи, її бачив? Вдова Коваленка? Нехай, знову ж таки — нехай. Згоден — ти її вирахував, чим довів — оперативної хватки не проп’єш і судовим вироком її не позбавити. Ну, для чого ти зі своїм стрьомним, Горілий, таки стрьомним соціальним статусом взагалі поліз не у своє діло?
Відповідь уже зривалася з Сергієвих вуст.
— Самі ж сказали тільки що — бо я опер, громадянине начальник, — останню фразу він навмисне промовив із підкресленим блазнюванням. — Нехай без паспорта та з судимістю, але — опер. Тільки відмінність у тому, що Андрюха чекав від начальства відмашки, аби почати вираховувати пророчицю, і не був певен, чи починати це робити взагалі. А мені ніхто не вказує, що чинити, де, коли і як. Я вже на волі, громадянине начальник.
— Не кривляйся, — відповів Зарудний рівним голосом, зовсім, здається, не здивований відповіддю, хотів залізти в непотрібні суперечки, та потім, очевидячки, вирішив не переливати з пустого в порожнє, замість цього простягнув руку до пляшки. — Дай іще, чи що…
Чоловіки знову випили, лишивши практично на денці. Випите закурили.
— Тепер що робитимеш? — запитав, помовчавши, Зарудний. — Справа закрита.
— Вже?
— Скоро закриють. Сам знаєш нашу систему, вона не помінялася. Повторимо урок, Горілий: підозрюваний у вбивстві бізнесмена спочатку ховався від міліції, потім чинив збройний опір працівнику міліції і вбив його.
— А ствол, із якого вбили Коваленка, є?
— Швидше за все, Бородуля його викинув. Куди — ми ніколи не дізнаємося. Але у нас, Сергію, і не такі дірки латали. Це неправильно… мабуть… Проте це так. І не тільки в нас. Зрештою, пошук знаряддя вбивства тепер — проблема не розшуку, а слідства. Відповідно, і пророчицю, так майстерно тобою вирахувану, ніхто вже шукати не стане: злочин розкритий.
— Але пророцтво було.
— І в газетах є гороскопи, — в тон Сергієві відповів Зарудний. — Побачить хтось повідомлення про несприятливий для себе день, стукнеться того дня лобом об стовп, і що — побіжить судитися з гороскопом? Не сміши курей. Я не почув — далі в тебе які плани?
— Чому вас так цікавить моє майбутнє?
— Тому, Горілий: моя пропозиція, озвучена в кабінеті далі в силі. Хоч ти й розкидався там бичками… Вертайся до матері, Серьожо, — голос підполковника раптом зазвучав майже по-батьківському. — Вертайся, вертайся. Тут тобі вже нема чого ловити. Тебе ж тримала оця проклята справа, хіба ні? Цікавила, навіть дуже… Якісь там пророцтва…
— Все ж таки — як із пророчицею? — стрепенувся Горілий.
— А ніяк із пророчицею! Не буває пророчиць, Серьожо. Вбивцю Шпола вирахував, лишається організатора знайти.
— Кого?
— Тобі для чого? — здивування звучало щиро. — Це вже наші справи. Може, не організатор він… Але в біга подався, десь заліг…
— Хто?
Замість відповіді Зарудний одним махом допив горілку, жбурнув пляшку під ноги.
— Дід Пихто! Кажу ж тобі: справи Коваленка за тиждень, максимум — за два, вже не буде! Допоміг її розкрити Андрій Шпола, ціною власного життя. Роль одного, гм, персонажа цієї вистави далі лишається неясною, але то вже окрема історія. Прокуратура, Серьожо, справу закриє, хоч ти на сковорідці голим пузом крутися. Спише в архів, і я тебе дуже прошу: час, поки все вляжеться, проведи в рідному селі. Допоможи матері по господарству. Чекай від мене дзвінка, потерпи, почнеш ставати на ноги.