Пророчиця
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-617-538-036-9
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Пророчиця». Краткое содержание книги:
— Все? — коротко запитав Горілий.
— Ти п’яний, — констатував Зарудний.
— Це злочин?
— Це — дурість, Серьожо. Проспися, їдь до мами, послухай мене. Нічого ти вже тут не вдієш.
— О! А що я, по вашому, збираюся діяти?
— Ще більші дурниці. Які — не знаю, але трошки знаю тебе. Власне, ти вже пояснив, чому преш у цій історії рогом, наче бик на ворота.
— Пуста розмова, — Горілий теж щиглем послав свій недопалок за вікно.
А тоді, не бажаючи продовжувати балаканину, шарпнув дверцята, вийшов, визнавши правоту одного з тверджень Зарудного: він зараз справді був п’яний.
Як потрапив додому — до брата, — Сергій пам’ятав уже приблизно. Дорогою кудись заходив, ще щось пив, поминки по другові перетворилися на один великий горілчаний марафон, який почався не три дні тому і не з нагоди Андрієвої загибелі: все ж таки, крути не крути, а на свободу засуджений Горілий таки вийшов два тижні тому з чистою совістю. Допивши ще щось, прихоплене по дорозі, Сергій, скинувши тільки черевики, завалився на тахту, закутався в картатий плед і провалився в темряву сну, чомусь устигнувши уявити себе на місці покійника, котрого ввергають у вологий морок могили.
Прокинувся — був пізній вечір, родина вже зібралася, мешканці — брат Юра, його жінка і дві племінниці з різницею у віці в два роки, старшій десять нещодавно виповнилося, — ходили по квартирі, щось бубоніли, грюкали, кожен такий звук бив Горілого по голові, мовби ватою закутаній, але все одно — чутливій та важкій. Намагався знову заснути, не хотів знов наражатися на докори та відверту неприязнь у братиковому погляді, тільки не зміг довго втриматися, сечовий міхур розривався. Підвівшись із тихим стогоном, Сергій якось пригладив волосся, хоч не зовсім ще відрощене, але вже й не табірну зачіску, виповз бочком із кімнати.
Племінниці саме мостилися біля телевізора, на рідного дядька — нуль уваги і, здається, фунт презирства, коли не більше. Зі спальні визирнула братова, втомлена худа жінка в окулярах, адміністратор чогось там, назву фірми Сергій ніяк не міг запам’ятати і не дуже-то й хотів. Провела родича поглядом крізь скельця окулярів, демонстративно зачинилася. Хай собі…
З убиральні Горілий пройшов на кухню. Душу шкрябав кігтями цілий котячий притулок, хотілося чаю, ще краще — чарку, день поволі змішувався з ніччю. Попросити в Юрка? Ні, Сергій у цей момент ладен був краще полягти смертю хоробрих у боротьбі з жахливим багатоденним похміллям, ніж просити надто правильного брата про таку послугу. З грішми теж не особливо… Навіть зовсім погано: дізнавшись про Шполу, сказав Юрієві, попросив у борг, коли таке діло, і брат саме через цю обставину не відмовив, просто не наважився, але тепер у кишені шурхотіло кілька дрібних папірців і бряжчала жменя дріб’язку. Ну чому все так, чорт забирай…
Брат сидів на кухні. Маленький телевізор, прилаштований на великому холодильнику, показував новини.
— Як справи? — питання прозвучало байдуже.
— Нормально, — буркнув Сергій, розуміючи — відповідь ще дурніша.
— Додому тобі не пора? — без жодних дипломатичних переходів запитав брат Юрій, відвернувшись од телевізора, глянувши на пожмаканого брата знизу вгору.
— Коли? — Сергій не знайшовся, що відповісти.
— Давно, — відчеканив Юрій. — Мама дзвонила. Ти їй наплів про якусь там роботу, кудись ти там улаштовуєшся… Не влаштувався ти нікуди, Сергію. Не сезон. Криза скресла.
— Ти це їй сказав?
— І це теж, — зробивши звук голосніше, Юрій підвівся. — Слухай, я все розумію. Тільки і ти мусиш збагнути: в мене сім’я і дочок двоє. Вигнати тебе я не можу, не маю морального права.
— Це тобі хто сказав? — Сергієві важко дихалося, не від братових слів — загальний стан не сприяв жодному полегшенню. — Про моральне право — хто сказав? По ящику? — він кивнув у бік телевізора.
— До чого тут… А, — Юрій відмахнувся, обперся руками об кухонний стіл — частину новенького «куточка», зробленого явно під замовлення. — Друга вбили, згоден…
— Що? З чим ти згоден?
— Я… я дурню верзу, Сергію, а ти її, дурню цю, коїш… Я матері пообіцяв — ти завтра будеш. Ну, відпочинеш удома… Тут стреси… Катька твоя… Коханця її… я знаю… З різних там справ…
Тепер об стіл вперся руками Сергій. Брати якийсь час упритул гляділи один на одного.
— Ти, Юрець, уже зовсім тут… Не можеш сказати, як мужик мужику, — вали, мовляв, Сірий, звідси, дістала мене, тебе, в смислі, моя… твоя… коротше, п’яна кримінальна морда. Чи «бандитська морда» краще звучатиме? Зрозуміліше мені, жінці твоїй, дівчатам?