Подорож у безвихідь
- Автор: Волков Алексей Михайлович
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 966-365-100-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Подорож у безвихідь». Краткое содержание книги:
Олексій Волков залишається вірним собі. Його сюжети несподівані, почуття яскраві, а герої колоритні та правдиві. І їм по-справжньому доводиться боротись за своє кохання. Отже, якщо ви не хочете неприємностей, не знайомтеся з жінками в електричках. Або навпаки — знайомтеся, бо інакше ризикуєте назавжди проїхати свою станцію із назвою «Щастя».
Іномарка виглядала набагато масивнішою за «Жигуля», але вона їхала вгору, а Андрій — униз, тому й інерція його машини виявилася сильнішою. Іномарку якось боком відкинуло на чиюсь огорожу, а «Жигуль» відлетів назад, на дорогу, з якої щойно намагався звернути. Вантажівка, що їхала по ній цей час, не врізалася в нього лише дивом. Андрій мимоволі заплющив очі, а вантажівка, вильнувши неймовірним чином повз нього, скажено засигналила і просвистіла поруч.
Андрій озирнувся. Іномарка глибоко сиділа боком у чиїйсь огорожі. Переднє її крило, яке прийняло удар, виглядало вижмаканим, частини бампера та фари, можна сказати, взагалі не було, а навколо машини осідала пилюка.
Дверцята іномарки з боку пасажирського місця сіпнулися та з натугою відчинились. Звідти з’явився здоровий лобуряка, ще не старий, лисий, у шкірянці. Він якось загальмовано обійшов відчинені двері своєї машини й подивився на передні крило та бампер. Вираз його обличчя свідчив про те, що саме він і є власником цієї донедавна шикарної машини. Лисий на якусь мить закляк, а потім його погляд почав повільно підніматися вгору і назад, туди, де стояв злощасний не менш скалічений «Жигуль». Ще мить — і Андрій мав зустрітися з ним очима. І тільки тепер він усвідомив, що мотор «Жигуля» досі працює. Ця обставина вирішила все. Увімкнувши передачу, він викрутив неслухняного руля, і машина, двічі смикнувшись та заскреготавши, знову покотилась по бруківці. Андрій озирнувся. Лисого товстуна поруч із машиною не було. Напрочуд швидко він ускочив досередини, й іномарка, скреготнувши по огорожі, рвонула за Андрієм. Клас двигуна автомобіля, який його переслідував, був такий, що годі й думати тягатися з ним на цьому старому «Жигулі». Відстань між ними швидко скорочувалася. Часу на роздуми не залишалося.
Авто позаду засигналило, блимаючи фарами, і пішло на обгін. Андрій узяв різко вліво, заважаючи виконати цей маневр. Іномарка тепер сіпнулася вправо, намагаючись обійти його звідти, але він знову крутонув руля. Від цього втрачалася швидкість. Ще мить — і його таки обженуть, перегородивши подальший шлях! Попереду був поворот. Видимість обмежена. Вони не наважаться робити це на повороті!
Дорога завертала праворуч, і Андрій побачив, що якась маленька вуличка майже від самого повороту відходить ліворуч. Неможливо! На такій швидкості він туди просто не впишеться! А з-за повороту виплив навантажений цеглою «КамАЗ». Він хитався на вибоїнах і ледве повз. Та це тільки здавалося здалека. Насправді ж він їхав. І Андрій це чудово розумів. Він наважився миттєво. Різкий поворот керма перед самою вантажівкою! Хотілося знову заплющити очі. Машину занесло, струснуло, але ніякого удару не було. Андрій побачив, що летить просто у провулок, який продовжував повертати ще лівіше. По боках тяглися глухі паркани. А позаду шалено засигналили, і відразу почувся удар. Вуличка, вся у вибоїнах, завернула ще більше вліво, потім вправо і за мить перед ним наче виросли із землі металеві ворота. На гальма він натис лише коли врізався в залізо воріт. Його закинуло якось набік, ворота з гуркотом зірвало з петель, і Андрію здалося, що машина перекидається. Але «Жигуль» таки встояв на колесах.
Цього разу мотор заглух. Андрій стусав плечем у двері, але вони не піддавалися, а коли піддалися, то він буквально вивалився з машини в пилюку. Поволі підвівся й роззирнувся навколо. Він опинився на будівельному майданчику. Чотириповерховий корпус, явно не житловий, був уже зведений, навіть поштукатурений і з вікнами.
Перестрибуючи через уламки, Андрій прожогом кинувся подалі від покинутої машини. Оббіг корпус і, побачивши доволі пожвавлену вулицю, вмить зупинився під стіною. Важко дихаючи, обтрусив плащ і якомога спокійніше, але швидко пішов вулицею ліворуч. Це було важке випробування. Здавалося, усі звертають на нього увагу й кидають підозрілі погляди. В який бік іти, аби швидше дістатися околиці міста, він не знав.
Звернувши у перший же провулок, Андрій зрозумів, що потрапив до старої частини міста. Тут по обидва боки стояли двоповерхові будинки з маленькими вікнами. Кілька наступних провулків не змінили пейзажу. Щоправда, людей зустрічалось мало. Десь тут, зовсім поруч, має бути той самий злощасний будинок з параболічною антеною. Звідти все й почалося. А може, не звідти? Можливо, усе почалося з приміської електрички?