Подорож у безвихідь
- Автор: Волков Алексей Михайлович
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 966-365-100-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Подорож у безвихідь». Краткое содержание книги:
Олексій Волков залишається вірним собі. Його сюжети несподівані, почуття яскраві, а герої колоритні та правдиві. І їм по-справжньому доводиться боротись за своє кохання. Отже, якщо ви не хочете неприємностей, не знайомтеся з жінками в електричках. Або навпаки — знайомтеся, бо інакше ризикуєте назавжди проїхати свою станцію із назвою «Щастя».
Відповіли одразу:
— Райвідділ міліції, черговий — лейтенант Короленко.
— Добрий день. Вас турбує той чоловік, що сьогодні у вашому місті викрадає машини.
Черговий приголомшено мовчав.
— Ви вже вибачте, — вів Андрій далі, — так сталося, більше не буду. Того старого «Жигуля» з території лікарні, гадаю, ви вже знайшли. Якщо ні, то він знаходиться зовсім недалеко — на будмайданчику якогось корпусу в кілька пове…
— Знайшли вже… — перебив черговий.
Але Андрій натомість перебив його:
— А от «Фольксваген» кольору металік знаходиться зараз у Пісках, майже поруч із санаторієм, знайдете…
— Який ще «Фольксваген»? — не зрозуміли на тому кінці.
— А що, ніхто ще не звертався?
— Начебто ні, — порадившись із кимось, відповів черговий.
— Ну, напевно, ще думають, що він стоїть під будинком, — сказав Андрій. — Скоро звернуться. Але дивіться, щоб він звідти ще кудись не подівся — ключі я в замку залишив. Шкода, гарна машина… Там, правда, також крило постраждало…
— Чекайте, а звідки ви дзвоните? — майже закричав черговий, зрозумівши, що розмова наближається до кінця.
— Ха! — здивувався Андрій його простоті. — Вам скажи… До речі, поблизу тієї машини шукати мене не варто — я давно вже в іншому місці. Бажаю успіхів!
Він увійшов назад до кімнати й коротко сказав:
— Номер.
Вона назвала.
— У мене знову змінився план, — сказав Андрій, набравши номер крім останньої цифри. — Якщо допомагатимеш мені, залишишся живою. Я тебе не вбиватиму.
— Вони вб’ють… — промовила білявка.
— Якщо допомагатимеш — вони нікого не вб’ють, — перебив він. — Слухай уважно. Ти зараз запитаєш, де вони, і повідомиш, що я щойно був тут. Зрозуміла? Тебе припнув до труби й залишив. Обіцяв з автомата повідомити міліцію. Проси їх терміново приїхати й відв’язати тебе. Скажеш, що я був не сам, а ще з одним мужиком. Ми приїхали на білій «дев’ятці» з київськими номерами. Усе зрозуміло?
Андрій так захопився своєю грою, що йому й на думку не спало, якою сумнівною виглядає його версія: припнута до труби жінка миттєво дісталася до телефону, побачила у дворі машину, ще й прочитала номерні знаки.
Білявка тільки кивала головою.
— Бовкнеш щось не те — задушу, — сказав Андрій і натиснув на останню цифру.
Вона хвилювалася і часто дихала. Телефон відповів одразу.
— Алло! Хто це, Стах? — запитала вона.
— Я, — була відповідь. — Чого тобі?
— Стах, де ви?
— Де треба, — відповіли з трубки. — Чого тобі, питаю?
Андрій тримав трубку біля її вуха, прихилившись так, щоб чути й самому.
— Стах, приїдьте сюди, прошу тебе! Він щойно був тут! Він прив’язав мене…
— Хто він? — перебили звідти.
— Ну, той, що приходив, а ви його зловили. Він тільки-но пішов. Цей хрін усе бачив. Мене до труби припнув. Стах, він зараз подзвонить на нуль-два! Зараз менти приїдуть! Відчепи мене!
— Чого він хотів? — по паузі запитали звідти.
— Не знаю, — продовжувала схлипувати вона. — Ірку шукав! Він був не сам, ще з якимось, на білій «дев’ятці» з київськими номерами. Вони обоє були тут і все бачили! Приїдь швидше, відчепи мене…
— Сама відчепишся, — відповіли з трубки. — Якщо візьмуть і щось бовкнеш — дістанемо й там, ти знаєш.
Це був кінець розмови.
Андрій випростався й поклав до кишені телефон. Повитирав усе, за що брався.
— Ну бувай, — сказав він, ліквідовуючи зашморг і кидаючи жилку на підлогу. Потім наддертим рушником зав’язав своїй полонянці рота, як це роблять у фільмах.
Жінка так і залишилася сидіти спиною до труби. І щойно за ним зачинилися двері, вона почала інтенсивно шарпати заламаними за спину руками.
Тепер Андрій упізнавав місця, якими вперше діставався до цього району міста. Він ішов, намагаючись не оглядатися, у напрямку залізничного вокзалу. Зараз він вийде на колію, перейде через неї і, добравшись до вокзалу через місця скупчення товарних вагонів, сяде на поїзд, домовившись з провідником. Байдуже, на який поїзд.
Розрахунки його були примітивними. Після щойно зроблених дзвінків команда Стаха мала б кинутися по автошляхах, шукаючи білу «дев’ятку», а славетна галютинська міліція мала б таки перевірити вигаданий Андрієм варіант з «Фольксвагеном». Це відкривало для нього можливість утекти залізницею. Так би воно мало бути… А як станеться насправді? Що як та зараза зуміє швидко розв’язатися й повідомить своїх дружків про справжній стан речей? Тоді вони обов’язково кинуться перекривати залізницю.