Подорож у безвихідь
- Автор: Волков Алексей Михайлович
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 966-365-100-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Подорож у безвихідь». Краткое содержание книги:
Олексій Волков залишається вірним собі. Його сюжети несподівані, почуття яскраві, а герої колоритні та правдиві. І їм по-справжньому доводиться боротись за своє кохання. Отже, якщо ви не хочете неприємностей, не знайомтеся з жінками в електричках. Або навпаки — знайомтеся, бо інакше ризикуєте назавжди проїхати свою станцію із назвою «Щастя».
Завтра, точніше, вже сьогодні, неділя. Ніяких грандіозних перезмінок не передбачається. Просто зранку прийде новий черговий хірург — і все. Віталій скаже йому кілька слів, передасть історії хвороби нових пацієнтів, на тому й скінчиться. Навряд чи йому схочеться розповідати колезі, як він «сів у калюжу» і якийсь хірург, що опинився тут випадково, врятував його. От якби це був робочий день — тоді інша річ. Зранку п’ятихвилинка, купа лікарів, медсестер, чутки, як тут орудував вночі якийсь чужинець. Завідуючий обов’язково почав би розбиратися. Андрій таки поголився, навіть не порізавшись, і тепер майже із задоволенням оглядав у дзеркалі свою гладеньку, щоправда, змучену фізіономію, коли почув за дверима кроки Віталія.
— Ну що там? — автоматично запитав він у колеги, продовжуючи думати про своє.
— А… — розчаровано кинув Віталій, махнувши рукою, — загнувся той… Я відчував, що так воно й буде. До того все йшло.
— Хто? — наче чужим голосом запитав Андрій, весь холонучи всередині й розуміючи марність свого запитання.
— Ну той, крутий, киянин з розборок. Вдавлений перелом черепа, така гематома була…
Враження було таке, наче в животі щось віднімається й терпне. Все-таки це сталося. Мордатий з гаража… Від усвідомлення того, що трапилося, Андрієві зробилося зле, руки та ноги стали чужими. Напевно, і голосу йому забракне, якщо Віталій зараз про щось запитає.
— Що з вами? — запитав Віталій.
— Та, важкувато голитися таким інструментом щоб ніде не порізатися, — відповів Андрій. — Дякую! Наче на світ народився. То о котрій вирушаємо?
— Змінюся о дев’ятій та зразу ж і поїдемо. Машина он, під корпусом, стоїть. Скільки там — сорок кеме…
Хвилин за десять Андрій тихо опустився на своє ліжко. Відділення спало, в коридорі жодної живої душі. Зараз із реанімації, розташованої поруч, виноситимуть тіло того чоловіка. Можливо, там будуть і його знайомі. Знали б вони, що втікач, через якого все це заварилося, поруч! Пощасти їм таки його зловити, шансів залишитися в живих у Андрія не буде.
Він заплющив очі, намагаючись бодай розслабитися. Про сон не могло навіть ітися.
XII
Світанок народжувався важко. Андрій лежав горілиць, спостерігаючи у вікно за небом, що почало сіріти, намагаючись роздивитися — є на ньому хмари чи ні. Ось по коридору вперше хтось пройшов. Потім рух почастішав. Хтось гримнув відром, стукнув дверима…
Вихідний день. Щасливий збіг. Зранку у відділення прийде лише лаборантка взяти в кількох хворих аналізи. Цікаво, чи сам він є серед них? Зараз не бажано було б контактувати будь з ким. Знову попроситися до Віталія в ординаторську й до дев’ятої відсидітися там? Але ж туди от-от прийде інший лікар — той, що змінить Віталія. Та це півбіди. Що як зранку в ординаторську прийде хтось із родичів або знайомих того небіжчика з реанімації? Таке цілком може статися — адже Віталій брав участь в операції… Чи хтось із міліції? Адже хворий помер, і це все змінює… Краще вже залишитись у палаті й тихенько підставити пальця лаборантці. А вона на той час, безперечно, знатиме, хто він такий.
Андрій уявив собі, як медсестра з відділення змовницьким тоном розповідає лаборантці нічний випадок, і далі чутка розповзається по лікарні. Він труснув головою. Не варто накручувати себе. Треба спокійно лежати й чекати. Залишилося вже недовго. А далі все залежатиме від того, чи вдасться непоміченим спуститися вниз до машини, не зіткнутися ні з ким небажаним.
Час тягнувся надзвичайно довго. О п’ятнадцять по восьмій до палати зайшов Віталій і запросив до ординаторської. Довелося ввічливо відмовитися, мовляв, хочеться полежати. Колега запитав про самопочуття і пішов готуватися до здачі зміни.
Багато про що хотілося його розпитати. Насамперед — чи винесли вже тіло з реанімації? Чи доведеться проходити повз реанімацію, коли підуть до машини? Та зачіпати цю тему він не наважувався. Будь що буде.
Віталій з’явився через годину, вже перевдягнутий.
— Ну що, вперед? — оптимістично запитав він.
Настрій молодого колеги, не зважаючи на перипетії важкого нічного чергування, був чудовим.