Брати-віталійці
- Автор: Бредель Вилли
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Микола Ігнатенко
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Брати-віталійці». Краткое содержание книги:
Події розгортаються наприкінці XIV століття. То були часи найбільшого розквіту північної Німеччини, її міста, об’єднані в єдиний союз Ганзу, торгували з усіма європейськими країнами, ба навіть з далекими Китаєм та Персією. Проте основним тереном діяльності ганзейських купців було Балтійське й Північне моря, їхні побережжя. Десь від середини XIV століття ганзейців почали турбувати пірати. Попервах вони називали себе «братами-віталійцями», а потім «справедливцями». Хто вони — знову ж таки тобі розповість Віллі Бредель, видатний німецький письменник, що був полум’яним антифашистом, щирим другом Радянського Союзу.
Віллі Бредель написав «Братів-віталійців» у Москві, де в бібліотеці ім. Леніна знайшов старонімецькі міські хроніки. Тема була близькою Бределеві ще й тому, що він і сам колись достоту морячив. А в його повісті йдеться про людей, що жили на морі, воювали й гинули на ньому.
Більшість героїв цієї книжки — особи історичні. Клаус Штертебекер і досі живе у нам’яті німецького народу як мужній борець із кривдою та несправедливістю. Таким його малює старовинний фольклор, таким його зображує і Віллі Бредель у своїй повісті.
Розбійники радісно заверещали, а пани залилися плачем. Штертебекер зиркнув на бургомістра: той не голосив, а гордо стояв, як стояв на своєму місці. Так і кортіло стяти голову цьому впертому цапові.
До Клауса підійшов Вігбольд:
— Ти, бачу, забув про наші заміри.
Магістра підтримав Гедеке:
— Ну, сплюндруєш ти місто. А яка користь?
— Зберемо під віничок усі багатства в його святих та божих жителів, — відповів Штертебекер, підкресливши з глузом «святих та божих».
— А як тоді з гаванню та опорною кріпостю? — невдоволено мовив Гедеке.
— Одміни свій наказ! — вигукнув Вігбольд.
Штертебекер глянув на бургомістра, котрий, звівши на піратів очі, і далі стовбичив, наче бовван.
— Ні, — твердо відповів Клаус.
— Каятимешся, та пізно буде, — промовив Гедеке.
— Все полетить шкереберть через твою безглузду поведінку, — зауважив Вігбольд.
Клаус визвірився на бургомістра: йомуздавалося, що перед ним стоїть сам Вульфлям — цей несхитний, жорстокий та самозакоханий вовк. І він ще більше наполіг на своєму.
Віталійці різали і грабували два дні.
Вісбі, колись квітуче і гарне, палало. Сотні городян стікали кров’ю в будинках і на вулицях. Здобич везли і везли до гавані й завантажували нею кораблі. На другий день скаженого нищення до Штертебекера, який з мечем у руці ганявся з одного краю міста в інший і не знаходив того, за ким нишпорив, підбігли магістрові хлопці. Вігбольд кликав на поміч, і то якнайскоріше. Клаус метчій понісся вулицями, аж поки добіг до широких кам’яних сходів якоїсь крамниці.
У просторій залі магістр бився з велетнем, котрий, спершись плечима на стіну, хоробро захищався довгим широким мечем.
— Нарешті, — крикнув Вігбольд, угледівши Клауса. Він одскочив від противника і помахом меча запропонував Штертебекеру своє місце. — Сюди! — гукнув він товаришеві, який з подивом зорив на нього. — Твій Вульфлям! Що не впізнаєш свого сконенського фогта?
Клаус вихопив з піхов меча й, прикипівши очима до смертельного ворога, перейшов у наступ. Фогт Вульфлям був уже в літах. Чорною патлатою бородою він разюче нагадував свого батька. Од татуня був у нього і холодний захитрющий погляд.
Магістр із хлопцями загородив двері і мовчки стежив за двома витязями, що віч-на-віч стояли з мечами.
— Вульвекене, — почав Клаус, — чи знаєш ти, що ми сьогодні квитаємося з тобою?
— Даю п’ять тисяч золотих дукатів, — відповів Вульфлям, — тільки відпустіть мене до Штральзунда.
Штертебекер зловтішно засміявся.
— Золото? Золото? — викрикував він. — Та позбирай ти скарби з усього світу, і їх буде замало, щоб тебе викупити! Вульвекене, я месник за купця Гозанга, якого ти і твої посіпаки сколесували, бо він любив простолюд. Я месник за вісьмох старійшин, яких ти відшмагав задурно на Сконе. Я месник за Герда Віндмакера, якого ти і твої посіпаки уже кільканадцять літ морите у в’язниці. Я месник за багатьох бідних штральзундців, яких ти і твої посіпаки позбавили прав, знедолили й ошукали. Я нещадний ворог усіх ворогів народу. А тепер захищайся, негіднику!
Клаус як буря налетів на Вульфляма, і той аж занімів, неспроможний відвихнутись од його приголомшливого меча. По недовгій січі Вульфляма страшенно телепнуло в голову. Він поточився. Другий удар розсік йому плече — і меч вилетів з руки.
Тоді й Клаус одкинув зброю. Він схопив Вульфляма обіруч і забив його в кайдани. Розбійники загукали «ура».
Штертебекер обняв магістра, щиро подякував йому за добру послугу.
Наступного дня Вульфляма скарав суд віталійців. Як підлому злочинцеві, йому стяли голову на базарному плаці у Вісбі. І вивісили її на бушприті «Морського тигра».
СПРАВЕДЛИВЦІ
Ніколи вже не скресло Вісбі од піратських ран. Надалі воно було жалюгідним, неприлюдним гніздом, і його колишню велич засвідчували рештки мурів та багатьох церков.
Штертебекер уже дещо помстився ворогам. Гроші і скарби не займали його. Після того, як він узяв Вісбі, сюди плавом попливли віталійці під началом шляхетних капітанів. Генніг Мантойфель прибув на Готланд із Стокгольма й іменем своїх повелителів, герцогів Мекленбурзьких, заволодів островом. Він, певно, боявся, що три нерозлий мужицьких капітани самі поживуть цю землю. Генріх фон Люхов вернув з розбійницького походу на Зунд і на двох кораблях примчав скільки мав духу до Готланду, щоб і собі хоч лапку вмочити у здобич. Заявились також лицар фон Епп і Марквард Прен, який заздалегідь випросив у Ростока титул намісника Готландського.