Листи темних людей [UK]

ви написали мені, чи воно достеменно так, чи ні. Я сам уже давно жадав зійтися з нею, але не міг сього вчинити з остраху, що вона ще непорочна діва. Якщо правда, що ви так вчинили, то, з вашого дозволу, тепер будемо злягатися з нею удвох: я сьогодні, а ви завтра, саме в такому порядку, бо достойнішому належить першість, адже я доктор, а ви магістр. Кая^у се без наміру вас приния^увати, будемо берегти таємницю і на спільні кошти утримувати її разом з дитиною. Вона, я певен, буде сим дуже задоволена, і знаю також і те, що якби я давно жив з нею, то не обсіли б мене болещі. Уповаю, однак, що, після того як очищу свої нирки, видужаю. На сьому будьте здорові. Якби мене ие мучив понос, то я прийшов би сам до вас і не писав би сього листа, але все одно ви повинні мені одписати. Написано поквапом у нашій Нагірній бурсі.

5 (46)

Йоганп Колодій Амбхаський1 сердечно вітає О ртуїна Грація Девентерського

Оскільки ви недавно написали мені й запитували, як ідуть мої діла в Гейдельберзі, а також просили відписати вам, чи подобаються мені тутешні доктори і магістри, то я насамперед повідомляю, що після прибуття в Гейдельберг я став кухарем у бурсі, де маю безплатне харчування, до того ж дістаю трішки грошей, як платню. Тепер я можу рости і одержати ступінь магістра. Так само чинив Бідний Генріх2, котрий не мав ні книжок, ні паперу, а все написав на своїй шкіряній куртці. Таким чином і заробляв собі на прожиток Плавт3, котрий носив мішки у млин, немов осел, все ж потім став Дуже вченим письменником, бо писав віршем і прозою. Зрештою, аби ви знали, які тут учені люди, то я спершу хочу ознайомити вас із більш вартими справами, а далі перейду поступово до інших, бо, як кая^е філософ у першій книзі «Фізики»4, треба переходити «від загального до часткового^. Так і Порфірій5 переходить од загального до часткового;* там Платон велить зупинитись. Та й од вартніших справ треба вести перелік, як каже язичеський наставник у другій частині твору «Про душу»6. Серед інших докторів богослов’я- є тут один проповідник, котрий має дуже гучний голос, хоч і сам невеликий на зріст. Люди охоче слухають його казання і вельми його поважають, бо вій, божусь, чоловік учений, причому учений, клянуся богом святим, у найвищому ступені. На його казання вчащає сила-силенна народу, бо він муж милий і пускає дотепи на казальниці. Я одного разу слухав його казання на основі книг Арістотеля «Аналітика друга»7 на тему: «Оскільки існує, чому існує, якщо існує, заради чого існує», і все він умів сказати по-німецькому. Опріч того, він раз мав казання про дівоцтво і мовив, що дівчата, котрі втратили незайманість, звичайно кажуть, що сталося се через насильство. Але проповідник сказав: «Ох, облиште се ваше «через насильство»! Я питаю: якщо хто-небудь буде тримати оголений меч в одній руці, а піхву в другій і весь час рухатиме піхвою, хіба він зможе вложити меч у піхву? Достоту так стоїть справа з дівицями». Іншим разом, на Новий рік, коли він висловлював новорічні побажання кожному станові, то спу-деям у трьох бурсах (є тут спудеї «нові» і «старі» 8) побажав: спудеям «новим» він зичив Сатурна, а пояснював се побажання таким побитом: «Сатури є холодна планета і дуже вдало підходить для «нових», через те що вони холодні артисти, бо не дотримуються статуту Нагірної бурси в Кельні, не йдуть дорогою святого Фоми, нехтують його зводами і настановами. А томістам на Новий рік він зичив хлопця, котрий спав у Юпітера і називався Га-німед9. Се цілком пасує реалістам, бо Ганімед подає Юпітерові вино, пиво й солодкий напій з локриці. Сію історію відмінно пояснив Торрентин10 у коментарі до цершої книги «Енеїди». Подібно реалісти вселяють спудеям умілість і знання. Чимало іншого забавного говорить він, причому так, що кожна людина може сьому дивуватись. Я гадаю, що сей проповідник не спав багато ночей, раз він усе оце так дотепно і так чудово придумав. Однак багато людей називають усе те, що він говорить на казанні, жартами, а його пустомелею, «Іоанном придуркуватим», «гусячою головою», а кажуть про нього таке тому, що він раз на диспуті слабо захищався. Тоді він провалився далеко ганебніше, ніж будь-хто інший за сто літ. Один чоловік чекав на нього біля кафедри і зняв перед ним берета (не з пошановання, але так, як се чинили євреї, коли поклали на голову Ісуса Христа вінок і стали перед ним на коліна)п, і сказав: «Пане докторе, з дозволу сказати, хай бог поблагословить сію лазню». Тоді той одвітив: «Хай бог оддячить вам за се, шановний бакалавре», і ні слова більше не сказав і пішов. Мені розказував хтось, що у нього очі зволожились, він гадав, що той проповідник плакав. Коли я почув про сії страждання, в мене заболів живіт; якщо б я знав, хто був сей нахаба, то вступив би з ним у бійку, навіть коли б він мені мав розбити голову ломакою. У сього магістра є один учень. Се, на мою думку, дуже вчений муж, хоч учень сей усього-на-всього лиш бакалавр святого письма. Він недавно, мало того, зовсім недавно, поставив близько двадцяти запитань і софізмів — всі проти номіналістів, а саме: «Чи бог міститься в категоріях, чи між буттям й існуванням е різниця, чи десять категорій реально розділяються?» Гей, гей, яке мнозтво опонентів появилося! Я ні разу в житті не бачив стількох опонентів в аудиторії. Сам він боронив свої твердження і здобув собі таку пошану, що навіть магістрові важко було його спростувати. Я дуже дивуюсь, як до сього міг допустити декан; гадаю, що він зсунувся з глузду через спеку, бо така нове-денція суперечить статутам12. У той час, як ішов диспут, я склав на його честь вірш, бо я частково також гуманіст: