Авантюра XL
- Автор: Чапай Артём
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-886-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Авантюра XL». Краткое содержание книги:
Нове видання доповнено оповіданнями про те з подорожі, що не ввійшло до першої публікації. Написано в експериментальному стилі, з відчутними впливами інтернету й молодіжного сленгу.
там дядько попросив іще, бо, мовляв,
бензин знову на нулі.
я схилявся погодитися.
Сімон твердо сказав,
що бензину вистачить.
дійсно, ми дотягли до містечка,
і п’яний дядько зсадив нас і сказав,
що поїде до родичів по гроші, купить бензину
й повернеться.
звісно, не повернувся.
ночіло.
я переконав Сімона таки вийти глупої ночі на трасу, і нас одразу підібрали хлопці нашого віку.
ми посеред ночі в’їхали до Канкуна.
місто викликало асоціації з Маямі.
це зовсім не та Мексика, яку ми бачили доти.
це та «Мексика», яку бачать мажорні туристи.
хлопці запросили нас ночувати до них,
навіть не одну ніч — аж поки не виїдемо
до Куби.
чуваки були офігенні.
на ранок виявилося, що кубинське консульство —
просто під вікнами їхньої квартири.
ми спробували розпитати там, чи можливо
дістатися на Кубу кораблем.
консул сказав, що не знає, чи є такі рейси.
довідавшись, що я з колишнього Союзу, пожвавився:
— я говорю по-русски очень хорошо.
і заговорив… із таким кльо-о-о-о-овим карибським акцентом.
вони й іспанською по-іншому розмовляють.
у Мексиці стібуться, що аби говорити як кубинець,
треба покласти до рота гарячу картоплину.
а насправді, імхо, карибці просто розслаблені,
їм ліньки
чітко вимовляти звуки.
ну нафіга напрягатися? життя таке чудове…
ми розуміли, що все одно затримаємося
щонайменше на кілька днів,
і вирішили поїхати в Тулу́м. якихось
150 км від Канкуна.
тепер проїхатися на таку відстань автостопом
нам було все одно, як
з’їздити з Києва в Ірпінь електричкою:
ну подумаєш, 150 км туди, 150 назад.
місцеві кажуть, що це регіон Рожевої пантери:
нас підвіз якийсь молодий чувачок.
багатий.
для нього було екзотикою йти вслід за нами:
знайти посеред зруйнованого пляжу
закинутий після шторму навіс,
розкласти під навісом у пісочку намета.
Сімон і цей чувак спали там,
а я півночі гуляв узбережжям Карибського моря.
коли ми повернулися до Канкуна наступного дня,
Сімон розповів, що той чувак виявився геєм
і намагався в наметі чіплятися до нього.
— але він не агресивний був. просто хотів пеститися. намагався мене обійняти. я його штурхнув ліктем під дих, і він спокійно відвернувся й заснув.
ми кілька днів пішки вешталися Канкуном:
до туристичного порту — й назад,
до торгового порту — й назад,
до рибальського порту — й назад…
нічого доступного не було.
здається,
був круїз цілим Карибським морем,
за тисячу баксів.
куди нам, грішним.
рибалки сказали, що вони взагалі не можуть
наближатися до кубинських вод, а тим більше
з пасажирами.
— бо нас посадять на п’ять років. а вас на десять.
— де?
— та просто на Кубі.
— так ми ж іноземці!
— і що?
у результаті, по довгих суперечках,
ми вирішили летіти-таки літаком. хай розоримося.
купили найдешевші квитки, які змогли знайти.
їздили по всіх агентствах, а також до аеропорту й назад.
дістали щось по чотириста доларів з кожного.
в агентстві, що належало молодій аргентинській парі, —
самі колишні автостопники.
ще: я казав брати з собою не більше двохсот доларів готівкою,
але Сімон, мені не повідомивши, взяв десь чотириста.
бо на Кубі американська банківська картка не працює.
і долари забанені. довелося все переводити в євро.
як потім виявилося, під час цих операцій
ми не тільки зняли всі гроші, які мали,
а ще й Сімон заліз у мінус.
потім його мама перекрила овердрафт у сто з чимось баксів.
(зі щоденника)
Учора сидів на даху будинку в Канкуні,
що на Юкатанщині,
чекав на чуваків, які нас підібрали на трасі
й у яких наші речі,
дивився на місяць,
ностальгував за Україною
та співав українських пісень.
Виявилося, що знаю більш-менш повністю:
• «Ще не вмерла…» (4 куплети),
• «Червона рута»,
• Плач Єремії «Вона»,