Вогнедан, Повелитель… [uk]

Про дивацтва свого свекра багато писала до брата Біла Ружа. За її словами, коли вона зробила звичаєвий уклін у три кроки, незносний князь Влад заявив голосно, що вона вистрибує, наче лоша на припоні… Свого сина Владияра, котрий намагався поведінкою бути схожим на боговладця, висміяв, сказавши, що рудих не пускають ні до високого зібрання, ні навіть до мейдистського раю. Коли Біла Ружа спробувала влаштувати поетичні змагання для знаті Ігворри, князь прийшов на них з гітарою, розташувався посеред зали і красивим голосом проспівав не дуже пристойну горянську пісеньку про юнака, котрий заблукав у хуртовину, а у випадковій хатині, куди його пустили на нічліг, переплутав поночі матір з дочкою…

Словом, принцу було дуже цікаво, чи насправді Третій Дракон є таким розбишакою, а чи то в ньому говорить якась давня кривда… І тому, зупинивши коня біля брами Високого Замку, юнак не назвався охоронцям, аби не підняли галасу, а мовив лишень, що вони з Боговлади і приїхали у справі до пана князя.

Охоронці, котрі нудьгували біля відчиненої за денним часом брами, трохи підтягнулися перед заїжджими вельможами, високе походження яких не могла скрити скромна дорожня одежа і вимовили звичаєве:

— Просимо та ще й припрошуємо… Завітайте.

У дворі такі ж самі ввічливі гридні прийняли у подорожніх коней, і приятелі, в супроводі пажів рушили за одним з них до зали замку.

Ще на початку довгої кам’яної галереї юнаки почули крик. Кричав безперечно дивний — голос був переливчастий з тою співучою протяглістю, що була характерною для Вогнеданових однокровників. Але шпетив цей голос когось з чисто людським запалом.

— Можливо, ми невчасно? — спитав у гридня Вогнедан.

— Та то пан князь навчають молодших синів, — спокійнісінько відповів гридень, — тра повчити, чого ж, дуже неслухняні паничі…Оце тільки сьогодні їх привезли з фортеці Лелег. Нині тим верхом, поміж гребенями Триглавої, хтіли пройти якісь підозрілі люди… Сутички там були… Неспокійно. А молоді паничі втекли під руку Дзвенислава Лелега, бо їм закортіло повоювати. Нині пан князь дає їм прочуханки, і варто…варто… Абисьте слухали татка. Але вам то не завадить, ні…

Синів княжих, як знав Вогнедан, звали просто: Владияр, Владислав, Владан. «Прочуханку», очевидячки, отримували Владан з Владиславом, бо Влад завзято шпетив дурних хлопчисьок, котрим не дорогі власні голови і ставив їм за приклад брата Владияра, який ніколи… На що хтось з малих Пардів насмілився відмовити, що, аби старший брат не проміняв військові звитяги на жону, то він би…

— Вам, княжим дітям, — гримів Влад у відповідь, — повинно бути відомо, що на війні головне — послух! Я наказав вам листовно залишатися у Лелечому Гнізді, коли почалася ота біда!