Вогнедан, Повелитель… [uk]

— Запрошує ж вас, панове, — церемонно вклонився суддя, — урядовець Косави Помаранчевої, шляхтич Велимир Косач. Прошу згортати табір і рушати з нами. Вбитих вами істот ми доправимо до міста пізніше, бо їх має обдивитися лічець суду.

Табір було згорнуто дуже швидко, і молоді шляхтичі вирушили дорогою в оточенні косавської варти. Вогнедан розумів — суддя боявся, що в лісі гуляють приятелі вбитих «істот» і намагався захистити наступника трону, справедливо вважаючи, що тимчасова батькова немилість ніяк не вплине на його, Вогнедана, статус. Пажі трюхикали за вельможами на своїх конячках, збуджені пригодою та власною хоробрістю.

Косава потопала в помаранчевих садах, цілком виправдовуючи свою назву. Долина жила заможно — цукати та інші солодощі з цих країв йшли до столу найвишуканіших вельмож Острівного королівства і того ж Ішторну, не говорячи вже про Белат, та країни на схід від нього. Про те, що ласощі вироблено руками ідолопоклонників, поштиві прихильники святого Мейді намагалися не згадувати.

Суддя проживав у вишуканій невеличкій садибі просто біля урядового будинку. Вогнедан одразу ж оцінив і його затишний садочок з малесеньким штучним водоспадиком, і кімнати для гостей, прикрашені тканими гобеленами, на яких танцювали поміж деревцями духи лісів. Обід, поданий просто в садовій альтанці, куди суддя запросив приятелів, опісля того, як надав їм змогу вимитися, був смачним, а господиня, юна пані Роса не поступалася у бесіді жодній пані з Боговлади. Так, принаймні, заявив Веданг, котрий вважав своїм обов’язком говорити милі слова всім гарненьким жінкам, з якими йому доводилося знайомитися.

Два дні пройшли в подібному солодкому неробстві. На третій день суддя нагадав двом друзям про необхідність поговорити про досить неприємну причину їхнього знайомства.

Вони влаштувалися неподалік водоспадику, який наповнював повітря прохолодою. Пан Велимир приступив до неприємної частини розмови, попередньо вибачившись за огидні подробиці, які він буде змушений оповісти.

— Мої воїни прочесали ліс, — говорив суддя з данадільською протяглою вимовою, — знайшли у вибалку двох коней, сплутаних, але осідланих. Упряж на конях з тієї, що виробляють в Чорногорі. З речей — лише найнеобхідніше. Огляд небіжчиків показав, що ці особи належать до поширеного на Прикордонні змішаного ельберійсько-гарраського типу, котрий виник під час масової втечі гарраських язичників з Ішторнійської Імперії перед самим Пришестям. Тобто, чи є ці люди ельберійцями сказати важко. На жаль, шановне панство, змінення не залишило зовнішніх ознак у кругловухих, і ми маємо покладатися лише на доволі непевні ознаки духу, за якими, звичайно ж, не визначиш належність до нашого народу вищезгаданих загиблих істот.

— А якщо ельберієць є несповна розуму? — з цікавістю запитав Веданг.