![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— О, як зле…, - мовить жінка, — але чому ви не відрекомендувалися князю Владу під справжніми іменами і у справжньому вигляді?
— Люба сестро, — всміхнувся юнак, — якщо боговладець, коли йому пропонують проїхатися до Чорногори, знизує плечима і скоряється долі, то для чорногорця висилка до Боговлади жахливіша за смерть. Принаймні так я зрозумів, коли почув, як ваш вельможний свекор сварить своїх молодших синів. Найжахливішою карою для цих гідних юнаків було б відбуття до Боговлади, де Принц Яблуневого Саду буде навчати їх віршуванню.
— О, — всміхається Ружа, — милий пан Влад… Незважаючи на всі свої примхи, він є найвитонченішим дивним в усій Чорногорі. Це нелегко відчути, але… Однак, що ви збираєтеся робити далі, мої любі родичі? Довго бути Мирославом та Стражиславом вам не можна — від Повелителя має прибути гінець з запитом про ваше перебування.
— Я думаю, — говорить Вогнедан, — це буде не дуже скоро. А тому, ми скоримося волі князя Парда, котрий, напевне, відішле нас до якоїсь фортечної залоги. Це було б найкращим виходом для мене — з деякого часу я не люблю великих міст.
— З деякого часу мій маленький братик сумує, - зітхає Ружа, — але чи не є дуже нерозважним їхати під чужими іменами до… На кордоні неспокійно…
— Нам це відомо, — говорить Воїслав бадьоро, — і саме тому…
Біла Ружа лише зітхає і відпиває з чашечки. Потім, як у дитинстві, підсовує брату вазочку з зацукрованими помаранчами.
У дворі замку, до якого приятелі вийшли опісля відвідин, вони побачили ще одну дивацьку картину. Біля одного з вікон вартівні стояв рудоволосий юнак і про щось розмовляв зі співбесідниками, яких було не видно ззовні. Вірніше — юнак мовчав, а з вікна линув обурений дует двох хлоп’ячих голосів.
- І за це, — чулося з вікна, — ти, Владияре, мусиш написати нам не по одному, а по два вірша… Що це таке — брат не дає брату відзначитися у сутичці.
— Я просто не хотів, — лагідно озвався Владияр, — щоб наші матері вдягнули подвійну жалобу. Ви й віршуєте так, як володієте мечем. Тобто — зовсім погано робите і те, і інше… Вояцьке вміння, брати мої, недарма включає в себе і вміння віршувати. Воїн, котрий знає тільки зброю — не воїн, а найманець, якому байдуже, кого розтяти цим мечем. Але воїн, котрий оспівує у розчулених рядках природу рідного краю, ніколи не віддасть ворогу своєї землі, а в дуже великій біді помре, обійнявши її, мов кохану дружину.
— А онде приїжджі з Боговлади шляхтичі, - задзвенів голосок другого заарештованого, — вони віддавали шану твоїй жоні, Владияре, бо йдуть з її покоїв. Випрохай у них для нас хоч би аркушик з дорожніми враженнями…
— Панове, — обернувся до них старший син Влада Парда, — ви прибули зі столиці? Я — Владияр Пард…
— Ми пам’ятаємо вельможного Парда, бо бачили його на весіллі нам усім любої принцеси, — миттю знайшовся Воїслав, — а от наші скромні особи вам напевне незнайомі… Стражислав Вишенський та Мирослав Вишневський…
— Здається, — примружився княжич, — я не пригадую облич, але прізвища… Це не ви тоді були пажами вельмишановного Вартислава Ведангського?
— Саме так, — мовив Воїслав з належною поштивістю, — того року якраз закінчувалася наша служба в Гнізді Драконів.
— Ви відвідували принцесу? — спитав юнак
— Ми сповістили її вельможність про наше прибуття і отримали запрошення, — сказав Веданг, — вельможна пані дуже хотіла почути про сади Боговлади…
— О, так, — мовив Владияр сумно, — сади… Моя дружина марніє в Ігворрі наче квітка в скелястому ґрунті. Але я не маю дозволу батька відвідати Боговладу через постійні сутички на кордоні.
— До речі, про оті самі сутички, — протягнув Воїслав, — нас з приятелем вислано сюди за поєдинок, з наказом від Повелителя вжити свого вміння й сили на користь державі…
— Завтра, — сказав Владияр, — я відбуваю до фортеці Лелег, що в улоговині Триглавої. Там один з дуже зручних переходів через гори, яким постійно користуються торговці. Але нині в цих місцях ґрасує ватага чи-то розбійників, чи-то ішторнійських вивідачів, котрі намагаються боєм промацати нашу готовність до оборони. Словом, батько наказав мені особисто перевірити фортецю. Якщо небезпеки не здаються вам надмірними…
— О, ні…, - задоволено вимовив Веданг, — якраз стільки, скільки треба.
***
Князь Влад не мав нічого проти того, що двоє боговладців поїдуть до Лелегу з його сином.
- Ігворру, — сказав він наступного дня, — подивитесь, коли повернетеся з виправи. Якщо повернетеся… Вміння боговладців володіти мечем завжди викликало у мене деякі сумніви.