Чому Захід панує - натепер

Їх почав турбувати бруд. Збирачі льодовикового періоду були неохайні, вони залишали табори, закидані рештками харчів. А чому б і ні? До того часу поки з'являться личинки чи тварини-падлоїди, гурт буде вже далеко, шукаючи харчів десь в іншому місці. В Айн-Малазі все не так. Ці люди не збиралися нікуди йти й мусили жити зі своїми покидьками. Археологи знайшли тисячі кісток щурів та мишей — тварин, що не існували в відомих нам формах під час льодовикового періоду. Ранні сміттєїди мусили створити широку стратегію харчування, допасовуючися до споживання людських недоїдків. Коли люди залишали на підлозі печери кістки та горіхи, це було чудовим подарунком, але будь-які протощури, що спробували б покладатися лише на такі джерела харчів, померли б від голоду задовго до того, як люди знову наповнили б їх.

Постійні поселення змінили правила гри для гризунів. Пахкі смачнющі купи відходів були досяжні 24 години на добу кожного дня тижня, тому рухливі маленькі щури та миші, що могли жити під носом у людей, харчувалися за нових умов ліпше, ніж великі агресивні особини, що впадали в око. Протягом кількох десятків поколінь (сторіччя — то дуже багато часу; зрештою, миші плодяться як миші) гризуни генетично пристосувалися до співжиття з людьми. Рухливі (хатні) паразити заступили своїх великих (диких) предків так само цілковито, як Homo sapiens заступили неандертальців.

Хатні гризуни відплатили за подарунок нескінченних відходів, роблячи нори в запасах харчів та води й пришвидшуючи таким чином поширювання хвороб. Саме через це люди навчилися не любити щурів; дехто з нас навіть вважає мишей жахливими. Проте найжахливішими падлоїдами були вовки, що теж не могли протистояти спокусі скуштувати недоїдків. Більшість людей переймаються через жахливих диких монстрів, що вештаються навколо, тоді як найліпше харчуються саме менші за розміром і менш загрозливі гризуни.

Археологи протягом тривалого часу вважали, що люди активно удомашнювали псів — перетворювали вовченят на хатніх пестунчиків і вирощували їх, тоді отримували ще домашніших цуценят, що любили людей майже так, як люди самі себе любили. Проте, згідно з недавніми студіями, природний добір знову міг спрацювати без нашої активної участи. Так чи так, але взаємодія вовків, відходів та людей створила тварину, що її ми тепер називаємо псом. Пси можуть вбивати гризунів, що розносять хвороби й конкурують з ними за недоїдки, й навіть битися зі справжніми вовками, завойовуючи собі право бути справжніми друзями людей. Близько 11 000 років до н. е. в Айн-Малазі поховано літню жінку, що одну руку поклала на цуценя; обидва згорнулися, наче уві сні[50].