Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка

— Йди за нами! — наказала цариця Савська, після чого, знову залишившись останньою, пішла за іншими примарами гвинтовими сходами, котрі вели з каплиці кудись угору. Я плентався позаду неї, аж поки ми прийшли до кованих, позолочених металевих дверей. Вони відчинились, і переді мною постала велика зала без вікон з височенною стелею. Її помпезність підкреслювали ліхтарі, що були заховані у численні ніші. Стіни вкривали шовк та золото.

Посеред зали стояв намет, вхід до якого відкрився. Звідти почали виходити різні, відомі на весь світ лицарі, вдягнені як турки, єгиптяни, римляни, перси. Жінки-примари почали називати їх по іменах.

— Вітаю тебе, Агасфере!

— Ваал з тобою, Навуходоносоре!

— Нехай благословить тебе Осіріс, о фараоне!

І так по черзі: Ірод, Пілат, Нерон, Сарданапал — всі мої «червоні брати» були тут. А мій рудобородий покровитель звався тепер Іудою Іскаріотом.

Скажу я вам, нічогесенька компанія.

Тут вони забрали від мене церковні скарби і виклали їх на довгий стіл.

Тоді рудобородий крикнув:

— Малкх!

Я почав озиратися, шукаючи, хто б це міг бути.

— Видно, і справді відрізали тобі вуха в Гефсиманії, раз не чуєш.

Тоді я зрозумів, що Малкх — це я.

— Тримай вухо гостро, — наказав мені покровитель, чиє ім'я сьогодні було Іскаріотом, а мене, отже, нарекли Малкхом, знаменитим стражником, що першим підняв руку на Спасителя. — Кажу, тримай вухо гостро, бо якщо я тобі його відріжу, то не приклеїть його назад і назаретський Бен Ганоцрі.

Тоді я ще не знав, що вони мали на увазі під цим іменем.

Рудобородий підштовхнув мене до великого магістра, котрого сьогодні звали Навуходоносором. В його волосся та бороду були вплетені перлини, як у античних персидських статуй.

Він запитав:

— За які заслуги варто взяти Малкха на службу до Бафомета?

Іскаріот відповів замість мене:

— Він народився єретиком, став атеїстом, буянив із грабіжниками, вбивав людей, підробляв папери, видавав себе за іншого, перелюбствував з дружиною свого господаря, раб, засуджений до страти, котрий утік з в'язниці і на котрого в кожному місті чекає шибениця.

— Саме наш чоловік! — відповів на це Навуходоносор.

Серед лицарів виникла суперечка, чи повинен я поклястись у вірності офітам перед тим, як посвятити мене у їхні таємниці? Вони дійшли висновку, що це буде зайвим, оскільки я такий відомий лиходій, що коли б захотів комусь розповісти про їхні таємниці, першою в петлю потрапила б моя шия.

Тепер я почав розуміти, чому мені усі тут так раділи.

Вони зняли з мене братську рясу і вдягли як римського ліктора. Моїм першим завданням було зняти кам'яну кришку саркофагу, що був у стіні.

У кам'яній труні я побачив самого Ісуса Христа таким, яким ми звикли його бачити — з ранами на тілі та колючим вінком на голові. Фігура була зроблена з воску.