Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка

— Правда ж, смачно? — питає в мене королева брехні.

Я вирішив відплатити їй тою ж монетою.

— Трохи гіркувате, — відповів я і скривився.

Астарта клацнула пальцями у мене перед носом і, сміючись, сказала:

— Добре тобі і таке. Воно залишилось ще з весілля в Кані Галілейській. Твій Господь зробив його, тож пий. А флягу залиш собі — буде парою до вчорашньої.

По цих словах вся пекельна братія зареготала.

— А тепер прибери усе тут і принеси spiritus vini![44] — наказав Навуходносор.

Тож я знову поприбирав усі священні реліквії, а потім приніс, у кам'яному глеку spiritus vini.

Чортам вже мало було напитися вина, їм схотілося ще й спирту.

Тоді мені дещо спало на думку.

У кам'яному глеку знаходилась справжня російська горілка. Ківш був закритий так хитро, що відкрити його міг тільки той, хто знав його секрет. Я навчився цього ще у гайдамак. Тож я відчинив в погребі глек, відлив з нього трохи горілки і долив туди пійло, яке було залито у флягу, а тоді знову зачинив його.

— Чи не пив ти з нього, Малкх? — закричав мені Ірод.

— Клянуся Бафометом, що не пив.

— Тоді відкрий глека! — наказав мені Пілат.

Я по-різному пробував, але нічого не виходило. Тоді Ахав вихопив його з моїх рук, але в нього так само нічого не вийшло. Він поклав глека до срібної чаші і розрубав його мечем, після чого пійло вилилось в чашу.

Тоді Вірсавія і Тамара (знамениті Біблейні господині) накидали туди фіги, родзинки та апельсинові шкірки, а Даліла підпалила це крампампулі[45] восковою свічкою. Все інше світло загасили.

Винний спирт горів і палав. На чолі стола засідав Навуходоносор, котрий опустив у чашу кропило для святої води, і заходився розливати палаюче пійло по кубках, що вишикувались навколо нього. Кожен підносив пекельний напій до вуст.

Жахлива картина: чотирирогий цар, що розливає вогонь, страшнючі покручі, що сьорбають той вогонь, посередині зелено-блакитне полум'я, в котрому відбивались такого ж кольору обличчя — все це перевершувало будь-який бачений до цього танець смерті. Сама цариця Савська виблискувала таким зеленим відтінком, наче проклята оголена душа. На її обличчі, вустах ніякого рум'янцю, тільки блиск чорних очей показував, що вона жива. Все навколо заливалось страшними прокльонами та блюзнірством. Вогонь до писка, вогонь із писка.

Я хотів врятуватись з пекельного синедріону. Тепер я був певен, що мені це не сниться. Я вирішив тікати.