Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка

(— Йохо! — втрутився солтис. — Зараз я тебе викрию, а не наглядач. Це герб тамплієрів, а їх винищили ще в чотирнадцятому столітті!)

Знаю, що винищили, але деякі з них врятувались і, стягуючись до Бранденбурга, по сьогоднішній день існують, зберігши свій герб під іменем «лицарі терніїв». Як саме це їм вдається, розповім далі.

Побачивши лицаря, натовп загув, жінки намагались проштовхнутись до нього, і та була щасливіша, котрій вдалось доторкнутись та поцілувати його плащ. Потім його стягли з коня.

У лицаря було довге руде волосся та довга руда борода. Навіть якби мені не сказали, я б і сам здогадався, що я маю справу з «червоним братом».

— Он іде рудий брат! — сказав наглядач. — Йому й розкажеш, як ти прийшов з Палестини! Він був там двічі, на суші та на воді. Він особисто вбив двісті невірних і визволив тисячу паломників. От з ним поговори! Нехай він тебе розпитає.

Тепер я перелякався не на жарт. Якщо тамплієр почне мене випитувати, то мої глибокі знання в області географії навряд мене врятують! Він же підійшов до мене і дізнавшись від натовпу, що я начебто паломник зі Святої землі, погладив свою розкішну бороду і жахливим, низьким голосом запитав:

— Чим доведеш, що прийшов зі Святої землі?

Одразу спала мені на думку ідея, яка могла б мене врятувати. Під пахвою було моє спасіння. Я показав костур, який дістався мені від благородного мусульманина: ручка його була інкрустована дивним візерунком з міді.

— Поглянь на це, лицарю, — сказав я йому. — Тобі знайоме арабське письмо. Ось, можеш прочитати на ручці усю неймовірну історію мого перебування у полоні невірних та визволення.

Ех, як здригнувся лицар! Від переляку затрусилась навіть його велика борода. Він злякався, що зараз я розкрию, що він ніколи не був на Святій землі, і ніколи не спілкувався з жодним турком.

Аби цього не сталось, він узяв до рук костура і, роздивляючись його справа наліво, як читають східні мови, почав говорити:

— Це і справді арабське письмо, ще й до того ж сарацинське, а ще турецьких кочівників, в котрому описано все, що з тобою трапилось в полоні невірних, благородний паломнику. Слідуй за мною до замку, будеш моїм гостем.

Після цього наглядач розчинився у натовпі так швидко, наче його там і не було. А от люди підійняли мене на свої плечі і понесли за лицарем до місця, де жили «червоні брати». Житло їхнє, оточене ровом, знаходилось за містом. Потрапити всередину можна було тільки через підйомний міст.