Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка

Я вважав, що дістався кінцевої мети. Я потрапив у монастир з військовим режимом, де зможу спокійно коротати дні. Мені не треба було думати, що їсти-пити. А робота була проста: тричі протягом дня бити у дзвони, тримати посуд і ряси у чистоті. Весь інший час я міг присвячувати молитвам і спогляданню.

Чим завоював довіру Еліаса; таким було ім'я рудобородого лицаря, котрий мене підібрав. Він назвав мене Еліезером.

Поки я жебракував по Польщі, минуло півроку, то щойно «червоні брати» прийняли мене до монастиря, на носі вже був страсний тиждень.

Я не приховував перед лицарем Еліасом свого хвилювання відносно того, що тут так само справлятимуть страсний тиждень, як у всьому католицькому світі, і з мене тут не буде користі, позаяк мене з дитинства не посвячували в передвеликодні церемонії. Мене виховували єретиком, і тільки віднедавна я став неофітом.

— Не сумуй, брате Еліезере, — запевняв мене лицар, — кожного дня страсного тижня, напередодні, ми проводимо репетиції по кожному відрізку «страстей», тож у тебе теж буде час вивчити свою роль.

Після цих слів я повністю заспокоївся і ледве чекав, коли настане Чистий четвер і коли вночі розпочнуться всі приготування до урочистостей.

Задзвонивши на вечірню та зачинивши ворота, я отримав вказівку від лицаря Еліаса: взяти ліхтаря, піти до церкви і чекати, доки годинник проб'є північ, після чого я почую тричі стукіт у двері крипти. Без вагань я маю їх відчинити та прийняти гостей, які вийдуть зі склепу, та робити все, що вони накажуть.

Я навіть оком не кліпнув від такого дивного завдання. Я ніколи не був боягузом, більше того, мене з'їдала цікавість, що ж це за такі гості, які приходять з крипти.

Одразу після того, як пробило північ, почувся потрійний стукіт у двері крипти. Я поспішив їх відчинити. На свій подив, я побачив освітлені сходи, якими підіймаються жінки в одежах, які можна було побачити тільки на церковних фресках чи у великих палацах. У всіх напудрені та нарум'янені обличчя, чорні, сірі і навіть золотисті брови. Кожна тримала в руці витончену воскову свічку.

Це не були ті примари, від яких стає лячно. Я був молодим, і коли бачив жінок, навіть і примарних, то в мені закипала кров.

Ті, у свою чергу, теж помітили, що перед ними не старий дячок, тож вирішили зі мною познайомитись, кожна по черзі. Перша заговорила:

— Я — Єзавель, жінка царя Ахава, чию кров пси злизали на вулиці. Принеси купіль для хрещення. Я хочу помитися.

— Я — Саломея, донька Ірода, котра попросила голову Іоана Хрестителя собі у подарунок. Принеси сюди піднос для проскури. Нехай вислужусь, — мовила друга.