Українська Повстанська Армія 1942-1952
- Автор: Мирчук Петр
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія 1942-1952». Краткое содержание книги:
Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як сотн. Щука, як Головний Командир УПА, стає відомим як ген. Тарас Чупринка, як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом Роман Лозовський, а як Голова Проводу ОУН - під псевдом Тур). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.
Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.
Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.
Поляки! Погляньте в недавне минуле. Пригадайте большевицьку окупацію 1939-41 років! Пригадайте собі ще пропам'ятну зиму 1940 року, коли у худоб'ячих вагонах при 20 і більше ступенях морозу масово вивожено поляків у далекий Казахстан, на Сибір, та інші табори СССР! А хто ж як не сучасні Ваші "визволителі" мають на своєму чорному сумлінні тисячі дітей, матерей та стариків, що позамерзали тоді в час транспорту в вагонах, десятки тисяч здорових, сильних, що опісля згинули з голоду й нелюдської праці, в далекому пустинному Казахстані та Сибіру? А хто, як не вони "визволителі", знищили опісля генерала Сікорського, що виступав за звільнення поляків з тюрем і таборів СССР, що знав прекрасно про умови поляків у Казахстані, що не міг дарувати большевикам Катина?! Спитайте очевидців і тих "білих круків", яким пощастило повернутись звідти, вони з сльозами на очах розкажуть Вам про ті звірячі облави, про кількатисячкілометрову їзду та про "щасливе-заможне" життя під сонцем сталінської конституції. Спитайте їх, кого туди висилали - магнатів, може чи шляхтичів? Повивозили туди, як самі добре знаєте, це передусім польських селян та трудову польську інтелігенцію. І в наявності всього того, зграя зрадників та запроданців польського народу служить конаючій Москві?! За допомогою тих же поляків НКВД проводить звірячі облави на польські села, гонить молодь гинути на фронтах за цілковите поневолення власного народу, за імперіялістичні інтереси Кремля!
Поляки! Пригляньтеся ближче до сучасної польської Міліції Обивательської та деяких урядовців адмінїстрації! Їхнє знущання над мирним українським населенням, безкарне грабування наших сіл, арешти та нелюдські тортури арештованих, тісна співпраця з ворогами, з НКВД, прибирає жахливих форм. Місцеве українство видержувало дотепер з надмірною терпеливістю у пасивній самообороні всі дотеперішні дошкульні удари розбещеної польської міліції. Та на жаль, наше терпеливе очікування інтерпретують собі як нашу слабість. Цим провокують вони нас до відплатних акцій, до непотрібного проливу крови, з чого, очевидно, скористає наш спільний ворог.
Тому ще раз апелюємо до тих поляків, яким дорога доля польського народу!
Опам'ятайте їх, бо вони не знають, що роблять!
Хай припинять всі протиукраїнські акції, хай покинуть вислужницьку роботу ворожому НКВД! Хай глянуть тверезими очима на сучасну дійсність. Хай послухають голосу польських народніх мас, що за цей короткий час большевицької окупації розшифрували всі замасковані ходи кремлівських імперіялістів!
Поляки! Ваші народні маси скажуть Вам, чи бажають вони собі цього "раю" та "щастя", що принесли їм кремлівські царі із своїм "визволенням". Нарід скаже Вам зараз одверто, якої польської держави він собі бажає.
Поляки! Знайте, що таку Україну, як зараз Ваша Польща, маємо ми вже 26 років. Були в нас теж знатні комуністи - українці. Та спитайте тепер нового кремлівського царя - де вони зараз?! Українським селянам теж роздавали поміщицькі та церковні землі у власність, та спитайте зараз наших "щасливих" та "заможних" колгоспників, скільки у них власної землі! Мають її тепер стільки, що й хатини нема де поставити. Гірше панщини закріпостили большевики все селянство. Тому вважайте, щоб не проклинали Вас колись Ваші діти, як ми нераз дорікаємо тепер деяким нашим батькам, що, збаламучені, дозволили здвигнути на своїх власних плечах оцю криваву прокляту владу.
Зближається кінець цієї імперіялістичної проклятої війни, а разом з цим щораз більше назрівають уже революційні повстанчі рухи в усіх окупованих большевиками країнах. Горить повстанням Україна, Кавказ, Білорусь, уся Прибалтія, Балкани, включається уже в протибольшевицький фронт боротьби і польський нарід. Своєю окупаційною політикою захоплюють зараз большевики всі заражені дотепер їхньою брехливою пропагандою народи Европи та самі включають ці ж народи у спільний революційний повстанський фронт. Цей протибольшевицький фронт міцніє з кожним днем.
Вже близький час, коли кожний нарід на своїй власній землі заживе своїм самостійним державним життям.
Хай живе згода, порозуміння та співпраця українського й польського народів у боротьбі з московським імперіялізмом!
За самостійні держави всіх поневолених народів! Свобода народам і людині!
Лютий, 1945 р.
Українські повстанці
Крім цієї відозви було видано в польській мові та масово поширювано між поляками багато інших, подібних змістом відозв, летючок та брошур, в яких представлялось спільну большевицьку небезпеку та закликалось поляків до опам'ятання й заперестання терору супроти українського населення.
Але, ограничуватись до політично-пропагандивної роботи було неможливо, бо польський терор шалів у неймовірно великих розмірах. Весною 1945 р. польські банди пограбили та спалили багато українських сіл на Закерзонню, вимордували при тому: 300 українців, - чоловіків, жінок і дітей, - в селі Павлокома, понад 200 осіб у селах Сівчина та Березці, 250 осіб у с. Малковичі, біля 200 осіб у Пискоровичах і стільки ж у Курилівці, понад 200 осіб у Люблинці, 130 осіб у Рахові, 135 у Гораниці, 115 У Скоповій, 30 у Кобильниці та сотки осіб по інших українських селах. В такій ситуації в обороні українського населення мусіла заговорити й зброя, щоб польські грабіжники й убивці могли зрозуміти, що писані на їх адресу звернення українців це справді холодний відклик до політичного глузду, а не вияв безсилля й безпомічности. Місцеві сили українського революційного підпілля були однак заслабі, щоб змірятись з польськими бандами. Ще за німецької окупації для підкріплення їм приходить (в квітні 1944 р.) з Волині на Холмщину два курені УПА із загону полк. Острожського і сотня "Вовки" під командуванням Ягоди-Черника, а з Карпат на Посяння сотня УПА з куреня "Сіроманці" під командуванням Яструба. На латинський Великдень 1944 р. частини УПА несподіваним нічним наскоком розгромлюють великий загін польської АК в с. Посадів і серед сутичок з іншими відділами викидають АК з пояса лісів між Томашовом і Бугом. Розгромлені поляки припиняють свої бандитські напади на українські села, де під керівництвом прибувших старшин УПА організуються Самооборонні Кущеві Відділи та місцеві відділи УПА. Та наближення фронту заставляє відділи УПА, згідно з інструкцією Головного Командування повертатись у лісові масиви Карпат та Волині. До Чорного Лісу в Карпати рейдує з Закерзоння і одинадцять Закерзонських сотень УПА під командуванням Рена, - три сотні куреня Рена, три сотні куреня Евгена та сотні: Байди, Громенка, Нечая, Остапа і Чорного.
Відсутність відділів УПА на Закерзонні заохочує поляків до відновлення терору проти українського населення. Користаючи з відходу УПА поляки закріплюють свою владу, розташовують по селах загони МО, а по містечках ВП (Войска Польскего), а большевики обсаджують украсько-польський кордон своїми погранвійськами та оперативними групами МВД. Польське підпілля висилає своїх людей до МО, УБП та ВП і вже разом з польськими "урядовими" бандами переводить весною 1945 р. згадані масакри українських сіл.
Вже осінню 1944 р. пробують повернутися на Холмщину сотня "Тигри" під комаидуванням Голуба і курінь Юрченка, але зараз після переходу Бугу попадають в оточення погранвійськ НКВД, з якого тільки сотні Голуба пощастило вирватись без більших втрат. Курінь Юрченка втратив більше як третину вбитими, решта розпорошилась; сам Юрченко попав живим у полон...
Щойно на провесні 1945 р. проривається на Холмщину зі своїм відділом к-р Ягода-Черник, а в травні 1945 р. відділи: "Кочовики" під командуванням Штиля, "Галайда ІІ", під командуванням Куліша, а після його смерти в бою з МВД в селі Сурмачівка на Ярославщині, під командуванням Ворона і відділ під командуванням Шумського.