Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Овечка статечно поспитав Луканька (він, либонь, думав уже за програму), чи багато в їхньому селі більшовиків. Проте не тільки Луканько, а й Пилип Никифорович з Василем не могли на це задовільно відповісти. Ба більше: Василь хотів був навіть сказати, що й вони з Пилипом Никифоровичем не більшовики, що вони тільки проти гетьмана, а не проти України. Але згадав неприхильне Луканькове ставлення до цього питання („Полтава"!) і промовчав.
Тоді Овечка висловив побажання, щоб німці та Чернов частіше робили по селах облави, а на здивування своїх товаришів пояснив, що так у лісі назбирається більше повстанців.
— Хто втече в ліс, той наш буде, — додав.
Луканько ще розповів, що німці робили трус ще у Гната Кутька, але самого Гната не зайняли. А на Коробчині навіть хату в когось підпалили — він сам бачив дим.
Василь несподівано спитався:
— А ти не чув, як там о. Харитін? Чи...
Усі здивовано скинули на нього очима: мовляв, „оце так більшовик — за попа турбується"! А Пилип Никифорович навіть почервонів своїми плямами з досади за такого учня, пересмикнув щокою. Василь і сам у ту ж мить зрозумів цю свою помилку, тим і ввірвав питання на півслові. А він же, власне, хотів довідатись про Оксану — чи не скоїлося з нею якого лиха. Тільки ж ніяк було цього пояснити. І він прикро вмовк, із злістю на самого себе.
Увечері цього дня повстанці (вони самі себе вже так називали) сміливо розвели вогнище, щоб відганяти комарів. Вогонь палахкотів у вечірньому присмерку, скручуючи підкидуване йому на поживу гілля і освітлюючи лиця чотирьох людей, що сиділи довкола, як давні вогнепоклонники. Від близького вогню все плесо тихої Самари бралося золотими полисками, спалахувало яскравими плямами. Світло досягало навіть тих дерев та кущів, що були на протилежному березі: видно було окремі гілки, листя, як шматки мережива, вирізані з зеленого паперу і накладені один на один.
Людям було затишно й приємно біля теплого й веселого вогню.
Овечка, не встаючи з землі, приклав до плеча свою рушницю, звів цівку вгору і вистрелив — так, знечев'я, з доброго настрою. Ліс .ахнув, схитнувся, відгукнувся луною, так ніби щось обвалилося у глибоке провалля.
— Ловко б'є, матері його ковінька! — висловив своє задоволення стрілець.
— Не треба стріляти, — остеріг несердито Пилип Никифорович.
... Через скількись днів до них ще прибилося декілька чоловіка. Більшість з-поміж них були люди з військовим досвідом, такі, що побували на фронтах і до лісу втекли з рушницями та обрізами. Але, крім Пилипа Никифоровича та Василя, серед них не було нікого тих, що колись приїздили на з'їзд. Тим то Пилип Никифорович став подумувати про те, щоб зв'язатися з Сабадирем та іншими членами організації.
На отамана повстанці обрали з-поміж себе одного колишнього унтерофіцера, високого чорновусого чоловіка з не зовсім добрим для його нової ролі прізвищем — Молибога. Але зате це був справжній отаман! Стояв — голова вгору, груди колесом, рука на прип'ятій біля боку шаблі (шабля — ознака командирства), права нога трохи відставлена. Мов би позував для зняття „на карточку".
І, крім того, він гордо заявляв: — Молибога не молиться Богу... Організувавшись, повстанці дружно впорядкували своє життя — збудували декілька куренів, завелу варту, робили військові вправи. Для харчування не оббирали вже бабів, як то робили передніше, ганяючись за нещасними паляницями, а йшли до якогось близького хутора і брали там вівці, телята, свині, як також набирали й хліба. Це вже було, зрозуміла річ, не грабування, а цілком законна „експропріяція експропріяторів". Проти цього й Пилип Никифорович нічого вже не казав: на виправдання цього в нього була революційна формула, вираз найбільшої, яку тільки знала історія, справедливости. Так, мабуть, чинив гріх правовірний католик, мавши в руках папську індульгенцію.
Проте, це аж ніяк не означало, що Пилип Никифорович облишив боротися з різними „надужиттями". Навпаки, у парі з збільшенням повстанської активности збільшилася й його пильність у цьому напрямку. Сам він став виявляти більшу активність, зокрема написав відозву до трудового народу Самарського повіту. У відозві було сказано про те, як царі, поміщики, фабриканти та попи пили народну кров, а тепер це робив німецький прихвостень гетьман Павло Скоропадський. Далі відозва закликала селян і робітників роздушити гідру контрреволюції, діяти за прикладом великих революціонерів Бакуніна, Желябова, за прикладом борців Паризької комуни Домбровського, Делякруа й інших. Відозва кінчалася закликом: „Хай живе світова революція!"