Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми
- Автор: Лагерлеф Сельма Оттилия-Ловиса
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Махаон-Україна
- ISBN: 966-605-511-2
- Переводчик: Лобарська
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми». Краткое содержание книги:
Біля входу в барліг він зупинився і перевів дух. Потім нахилився. Зазирнув униз. Тихо. Темно.
Тут Нільс пригадав про сердитого господаря барлогу. Якби не ведмедиця, він неодмінно з'їв би Нільса. Ох, до чого ж не хочеться самому лізти у ведмедячу пащу!
На мить Нільс зачекав. Утекти? А що буде з веселими ведмежатками Мурре і Брумме? Невже він дозволить, щоб мисливці їх убили? І їх мурлику, і навіть їх батька! Дізналася б Акка Кебнекайсе, що Нільс міг урятувати ведмежу родину і злякався, дуже б розсердилася, розмовляти б з ним не стала. Та й що зробить йому ведмідь? Відразу не проковтнув, то тепер поготів — кігтем не зачепить.
І Нільс рішуче став спускатися у ведмедячий барліг.
Ведмежата спали, збившись у клубок. Годі розібрати, де Мурре, а де Брумме. Ось ведмедиця. Хропе щосили. А ось і господар барлогу.
Нільс підійшов до самісінького його вуха і вигукнув:
— Прокинься, ведмедю! Вставай! Ведмідь глухо заричав і схопився.
— Що? Хто?.. Хто сміє мене будити? А, це ти? Я ж казав, що тебе треба попросту проковтнути!
І ведмідь широко роззявив червону пащеку.
Але Нільс навіть не відступив.
— Не кваптеся так, пан ведмідь, — хоробро заговорив він. — Звичайно, проковтнути мене вам завиграшки. Але я вам не раджу. У мене для вас важливі новини.
Ведмідь сів на задні лапи.
— Ну, кажи, — пробурчав він.
— У лісі мисливці засіли, — сказав Нільс. — Я чув, як вони про ведмежий барліг говорили. На вас, напевно, чатують.
— Так, — сказав ведмідь. — Добре, що я тебе не з'їв. Буди швидше Мурре і Брумме! А дружину я сам розбуджу. Вона зі сну ще зліша за мене.
Він насилу розштовхав ведмедицю й одразу закомандував:
— Швидко збирайся! Досиділися, поки мисливці прийшли. Я ж давно казав: іти треба! І печеру приглянув хорошу подалі в горах. А ти за своє: «Шкода покидати обжиту місцинку. Почекаємо ще. Хай діти підростуть!» От і дочекалися! Вже й не знаю, як тепер ноги понесемо.
Нільс і отямитися не встиг, як ведмідь схопив його зубами за сорочку і поліз із ями. Ведмедиця з ведмежатками дерлася за ними.
Це була справжня втеча!
Хто вигадав, що ведмідь — неповороткий? Ведмідь клишоногий — це правда. І ходить він, перевалюючись з боку на бік — це теж правда. А неповоротким його аж ніяк не назвеш.
Ведмеді бігли так швидко, що в Нільса все перед очима миготіло.
Навіть Брумме і Мурре ледь наздоганяли своїх батьків.
— Мурлико! Мурлико! Ми хочемо відпочити! Ми всі п'яти собі відтоптали!
Довелося ведмежому сімейству перепочити.
Нільс зрадів цьому ще більше, за ведмежат. Йому зовсім не хотілося, щоб ведмідь затягнув його до свого нового барлогу.
— Пане ведмедю, — сказав він якомога ввічливіше, — я гадаю, що я вам більше не потрібен. Не ображайтеся на мене, але я хотів би вас покинути. Будь-що мені треба знайти зграю Акки Кебнекайсе…
— Зграю Акки Кебнекайсе? — здивувався ведмідь. — А навіщо тобі зграя Акки Кебнекайсе? Постривай, постривай, я щось пригадую. А чи не той ти Нільс, який подорожує з гусьми?
— Так, мене звуть Нільсом Хольгерсоном, і я лечу з дикими гусьми до Лапландії. Але вчора увечері вітер скинув мене прямо до вашого барлогу, — відповів Нільс.
— Чому ж ти раніше не сказав? — заревів ведмідь. — Чув я про тебе, чув. Усі білки та зайчата, всі жайворонки та зяблики про тебе розповідають. По всьому лісу про тебе чутки линуть. А я ж тебе ледь не проковтнув… Але як же ти знайдеш своїх гусей? Я б допоміг тобі, так сам бачиш, треба відвести родину на нову квартиру. Але постривай, зараз що-небудь придумаю.
Думав він довго. Потім підійшов до дерева і трусонув ним щосили. Товсте дерево так і захиталося під його лапами. Угорі серед гілок заворушилося щось чорне.
— Кар! Кар! — пролунав скрипучий голос. — Хто трясе дерево? Хто заважає мені спати?
— Ага, я так і знав, що хтось там та ночує. Ось тобі й провідник буде, — сказав Нільсу ведмідь і, піднявши голову, закричав: — Чуєш, вороне, спускайся нижче! Мені з тобою поговорити треба.
Ворон злетів на нижню гілку і витріщився на Нільса. І Нільс пильно глянув на ворона. Це був Фумле-Друмле, отаман зграї Розбійницької гори. З ким, з ким, а з Фумле-Друмле Нільсу менше за все хотілося зустрітися. Він іще добре пам'ятав його твердий дзьоб і гострі кігті.
— Пр-ривіт, пр-риятелю! — закаркав ворон. — Ось ти де бр-родиш! А вчора гуси цілий вечір-р-р кр-ружляли над лісом. Вір-рно, тебе шукали.
Нільс зрадів.