Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми
- Автор: Лагерлеф Сельма Оттилия-Ловиса
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Махаон-Україна
- ISBN: 966-605-511-2
- Переводчик: Лобарська
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми». Краткое содержание книги:
Не зважав на вітер і Нільс. Давно минулися ті часи, коли він, ледь що, чіплявся всіма пальцями в пір'я Мартіна. Тепер він наче нічого і не було сидів верхи на шиї білого гусака, та ще й метляв ногами, немов сидів верхи на паркані у себе в дворі.
Але вітер не здавався. Розізлившись, що ніхто його не боїться, він кинувся на гусей з такою силою, що за мить розметав їх рівний клин.
Не втримався на своєму крилатому коні й Нільс.
Щастя, що він був таким маленьким і легким. Нільс падав, як сухий листок, як клаптик паперу. Його крутило і перевертало то догори ногами, то вниз головою. От-от удариться об землю… Але земля наче розступалася під ним.
Кажуть, що нижче землі не впадеш. А Нільс впав.
«Де ж я?» — подумав він, зводячись на ноги.
Навкруги було темно, як уночі. Потім Нільсові очі призвичаїлися до темряви. Він побачив під ногами голе коріння дерев, а над головою — клаптик неба. Нільс зрозумів, що провалився до якоїсь глибокої ями.
Позаду нього щось вовтузилося, сопіло, пихкотіло.
Нільс обернувся і побачив якусь брилу, порослу довгим коричневим мохом. Ось вона заворушилася, підвелася. У темряві виблискували два вогники…
Ведмедиця! Кошлата бура ведмедиця!
Ну, тепер уже йому лиха не уникнути!
А ведмедиця підняла лапу і ніби жартома доторкнулася до Нільса.
Ледь доторкнулася, — і Нільс уже лежав на землі. Ведмедиця перевальцем обійшла навколо Нільса, обнюхала його, перевернула з боку на бік.
Потім вона сіла на задні лапи і, підчепивши Нільса за сорочку, піднесла до самої морди. Вона збиралася тільки трохи краще роздивитися, що за дивне створіння так неждано-негадано звідкись із неба звалилось у барліг. А Нільс вирішив — ось зараз, за мить, ведмедиця проковтне його.
Нільс хотів крикнути, але крик застиг на устах. Ніколи в житті йому не було так лячно.
Але ведмедиця обережно поклала Нільса на землю і, повернувши голову, покликала когось лагідним голосом:
— Мурре! Брумме! Йдіть сюди! Я тут дещо знайшла для вас.
З темного кутка викотилися два ведмежатка. Це були зовсім маленькі ведмежатка. Вони навіть на ногах трималися ще непевно, а шерсть у них була пухнаста і м'яка, як у щойно народжених щенят.
— Що, що ти знайшла для нас, мурлико? Це смачно? Це нам на вечерю? — заговорили навперебій Мурре і Брумме.
Ведмедиця мордою підштовхнула нещасного Нільса до своїх дитинчат.
Мурре підскочив першим. Не довго вагаючись, він схопив Нільса зубами за комір і відволік його в куток.
Але й Брумме не зволікав. Він кинувся на брата, щоб відняти у нього Нільса. Обидва ведмежатка заходилися дубасити один одного. Вони каталися, борсалися, кусалися, пихкотіли й гарчали.
А Нільс тим часом вислизнув з-під ведмежат і подерся по стіні ями.
— Зважай, утече! — закричав Брумме, якому вже неабияк перепало від брата.
Мурре на мить зупинився. Потім віддав Брумме останнього ляпаса і поліз за Нільсом. За мить він наздогнав його і, піднявши лапу, скинув униз, як ялинову шишку.
Тепер Нільс попав прямо в кігті Брумме. Правда, ненадовго. Мурре налетів на брата і знову відбив у нього Нільса. Брумме, звичайно, не стерпів і заходився дубасити Мурре. А Мурре теж умів за себе постояти — і дав Брумме здачу.
Нільсу було однаково — у Брумме він у лапах чи в Мурре. І так, і інак зле. Найкраще і від того і від іншого поскоріше накивати. І поки брати билися, Нільс знову поліз угору.
Але кожного разу це закінчувалося однаково. Мурре і Брумме наздоганяли його — й усе починалося спочатку.
Скоро Нільс так утомився, що не міг поворухнути ні рукою, ні ногою.
«Будь що буде!» — подумав він і ліг посеред барлогу.
Ведмежатка підштовхували його лапами і кричали:
— Утікай, утікай! А ми тебе наздоганятимемо!
— Не втікатиму! Кроку більше не ступлю! — сказав Нільс. Мурре і Брумме дуже здивувалися.
— Мурлико! Мурлико! — закричали вони. — Він більше не хоче з нами гратися!
— Не хоче гратися? — сказала ведмедиця і підійшла ближче. Вона подивилася на Нільса, обнюхала його й сказала:
— Ех, діти, діти! Яка вже тут гра! Ви його геть замучили. Дайте йому відпочити. Та й вам самим пора спати. Вже пізно.
Ведмедиця уляглася. Біля неї задрімали втомлені Мурре і Брумме. Нільса вони вклали між собою.
Нільс намагався не ворушитися. Він чекав, поки вся ведмежа родина засне. Тоді він неодмінно утече з барлогу. Доволі з нього, награвся з ведмежатками!
Ведмедиця та її сини й справді скоро заснули.