Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми
- Автор: Лагерлеф Сельма Оттилия-Ловиса
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Махаон-Україна
- ISBN: 966-605-511-2
- Переводчик: Лобарська
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми». Краткое содержание книги:
Двері, на його щастя, були відчинені, тож Нільс непомітно прослизнув аж на кухню.
Біля вікна на великому столі лежав Мартін. Лапи і крила в нього були зв'язані так міцно, що він не міг поворухнутися.
Біля вогнища клопоталася жінка. Засукавши рукави, вона терла ганчіркою великий чавунець. Такий самий чавунець був і в матері Нільса — вона завжди смажила в ньому курей і гусей.
Вимивши чавунця, жінка поставила його сушити, а сама взялася розводити вогонь у вогнищі.
— Знову хворосту не вистачить! — пробурчала вона і, підійшовши до віконця, голосно позвала: — Матсе! Оосо!
Ніхто не озивався.
— От ледарі! Цілий день пустують, а хворосту не назбирали! — І, ляснувши дверима, вона вийшла в двір.
А Нільсові тільки того й треба було.
— Мартіне, ти живий? — запитав він, підбігши до столу.
— Поки що живий, — сумовито відповів Мартін.
— Ну потерпи ще хвилиночку, зараз я тебе звільню.
Нільс обхопив руками і ногами ніжку столу і швидко поліз угору.
— Швидше, Нільсе, а то вона зараз повернеться, — квапив його Мартін.
Але Нільса не треба було квапити. Забравшись на стіл, він вихопив із кишені ножика і, наче пилкою, взявся перепилювати вірьовки.
Ножик аж мигтів у нього в руці. Назад-вперед! Назад-впе-ред! Назад-вперед!
Ось уже крила вільні. Мартін обережно поворушив ними.
— Здається, цілі, не поламані, — сказав він.
А Нільс уже пиляв вірьовки на лапах. Вони були нові, жорсткі, а ножик геть притупився.
— Швидше, швидше, вона йде! — крикнув раптом Мартін.
— Ой, не встигну! — прошепотів Нільс.
Ножик його став гарячим, пальці затерпли і розпухли, але він усе пиляв і пиляв. Ось вірьовка вже розповзається під ножем… Ще мить — і Мартін урятований.
Але тут скрипнули двері, й до кімнати увійшла господиня з величезним оберемком хворосту.
— Натягуй вірьовку! — встиг крикнути Нільс.
Мартін щосили смикнув лапами, і вірьовка розірвалася.
— От розбишака! Як же це він ухитрився? — вигукнула господиня.
Вона пошпурила хворост на підлогу і підбігла до столу. Але Мартін вислизнув прямо у неї з рук.
І почалася гонитва.
Мартін — до дверей, а господиня його рогачем від дверей. Мартін — на шафу, а господиня його з шафи мітлою. Мартін — на мисник, а господиня його решетом накрила — лише лапи
на волі залишилися.
— Пхе, геть заганяв! — сказала господиня й обтерла рукавом піт з лоба.
Потім вона схопила Мартіна за лапи і, перекинувши вниз головою, знову потягла до столу.
Однією рукою вона міцно притисла гусака, а другою скручувала йому лапи вірьовкою.
І раптом щось гостре встромилося їй у палець. Господиня зойкнула і відсмикнула руку.
— Ой, що це? — прошепотіла вона.
З-поза великої дерев'яної сільниці на столі визирав крихітний чоловічок і погрожував їй ножиком.
— Ой, що це? — знову прошепотіла вона.
Поки господиня зойкала й ойкала, Мартін не гаяв часу. Він схопився, обтрусився й, узявши Нільса за комір, вилетів у вікно.
— Ну і діла! — обурилася господиня, коли вони зникли за верхівками дерев.
Вона важко зітхнула і заповзялася підбирати хворост, розкиданий по підлозі.
Розділ тринадцятий. Гусяча країна
1
Мартін із Нільсом летіли прямо на північ, як веліла їм Акка Кебнекайсе. Хоча вони й здобули перемогу в битві з господинею, але перемога ця дісталася їм нелегко. Все-таки господиня добряче пошарпала Мартіна. Крила в нього були пом'яті, на одну лапу він шкутильгав, бік, по якому проїхалася мітла, дуже болів.
Мартін летів повільно, нерівно, як першого дня їхньої подорожі — то наче упірне, то зметнеться вгору, то завалиться на правий бік, то на лівий. Нільс ледь тримався в нього на спині. Його кидало з боку на бік, ніби вони знову потрапили в бурю.
— Чуєш, Мартіне, — сказав Нільс, — тобі слід перепочити. Спускайся вниз! Ось, до речі, й галявина хороша. Поскубеш свіжої травички, наберешся сил, а там і знову в путь.
Довго умовляти Мартіна не довелося. Йому й самому приглянулася ця галява. Та й поспішати тепер було зайве — зграю їм все одно не наздогнати, а добратися до Лапландії на годину раніше чи на годину пізніше — це вже не важливо.
І вони спустилися на галявину.
Кожен зайнявся своїм ділом: Мартін поскубував молоду травичку, а Нільс розшукував старі горіхи.
Він поволі брів по узліссю — від дерева до дерева, обнишпорив кожен клаптик землі, аж несподівано почув якийсь шерех і потріскування.