Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми
- Автор: Лагерлеф Сельма Оттилия-Ловиса
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Махаон-Україна
- ISBN: 966-605-511-2
- Переводчик: Лобарська
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми». Краткое содержание книги:
У темному барлозі почулося хропіння на різні голоси. Ведмедиця хропла голосно, розкотисто, наче у неї в горлі прокочувалося каміння. Присвистуючи, хропів Мурре, прицмокуючи, хропів Брумме.
Вони хропли так солодко, що очі у Нільса заплющилися самі й він теж заснув.
2
Прокинувся Нільс тому, що зі стін барлогу посипалися камінці та земля. Хтось великий і важкий спускався до ями.
Нільс просунув голову між лапами Брумме і Мурре.
На далекому небі зійшов місяць. Місячне сяйво проникло в барліг. І прямо в сяйві місячного круга Нільс побачив ведмедя. Він був величезний. Лапи — товсті, кожна наче пень. Вічка малесенькі, злющі. З роззявленої червоної пащі стирчать два гострі білі ікла.
— Тут пахне людиною! — заревів ведмідь.
— Не вигадуй! — пробурчала ведмедиця. — Звідки тут узятися людині? Лягай спати, а то розбудиш дітей.
Ведмідь іще раз потягнув носом, похитав кошлатою головою і важко опустився на землю.
Нільс поквапом сховався між ведмежатками. І треба ж такому статися! Якась шерстинка — чи то від шубки Мурре, чи від шубки Брумме — потрапила йому в ніс. Нільс голосно чхнув.
Господар барлогу спохопився і підбіг до своїх дитинчат. Один удар могутньої лапи — і Мурре полетів управо. Другий удар — Брумме відкотився вліво. А посередині залишився лежати маленький Нільс Хольгерсон.
— Ось! Ось вона, людина! — заричав ведмідь.
— Не займай його! — крикнула ведмедиця. — Не займай! Мурре і Брумме так славно з ним гралися. Вони плакатимуть, якщо ти його проковтнеш. Та й яка це людина! Ніколи не бачила, щоб людина була такою маленькою.
— А чому в нього руки й ноги, як у людини? — сказав ведмідь. — Чому на ньому замість шерсті штани та сорочка? Ну гаразд, почекаємо до ранку. Вранці подумаємо, що з ним робити.
І ведмідь знов улігся.
Знову стало тихо в барлозі.
Спали ведмідь і ведмедиця, спали їх дитинчата — волохаті ведмежатка Брумме і Мурре. Лише Нільсові було не до сну.
«Ви ж можете чекати до ранку, — думав він. — А мені чого сподіватися. Якщо ведмідь не з'їсть, так ведмежата замордують!»
Поволі й обережно він вибрався з-під ведмежат і, чіпляючись за траву та коріння, поліз угору. Раз у раз він зупинявся, озирався, прислухався. Але ведмежатка мирно спали, і поки вони дивились уві сні, як граються з Нільсом, Нільс вибрався з ями.
Довкола був густий ліс, дерево до дерева, стовбур до стовбура.
Куди йти? Як знайти зграю? Далеко ж гуси відлетіти не могли. Нільс знав — ні Мартін, ані Акка його не покинуть. Треба тільки подалі відійти від ведмеджого барлогу.
Нільс подивився навколо. Зліва дерева стоять неначе поріділе. Можливо, там ліс закінчується? І Нільс пішов ліворуч.
Він ішов швидко, але обережно — чи ж мало небезпек чатує на нього в лісі! Про всяк випадок він далеко обходив коріння дерев — адже під корінням звірі люблять облаштовувати свої нори. А Нільсові зовсім не хотілося з ведмедячих лап потрапити до лап куниці або вовка.
Але мешканці лісу міцно спали цієї глупої ночі. Було зовсім тихо. Тільки зрідка поскрипували гілки, наче щулячись од нічної вогкості, та десь угорі час від часу щось злегка шурхотіло. Мабуть, це якась птаха, відсидівши уві сні лапку, влаштовувалася позручніше.
Нільс заспокоївся.
І раптом він почув якесь шелестіння і хрускіт. Так могло шарудіти листя під лапами великого звіра. З таким хрускотом могли ламатися сухі сучки, коли на них важко наступають…
Ведмідь! Ведмідь прокинувся і йде по його сліду.
Нільс притиснувся до стовбура ялини.
Ні, це не ведмідь. У ведмедя не буває рук і ніг. Ведмідь не ходить у болотяних чоботях. Це ж людина! Навіть двоє людей! Вони йшли по лісовій стежині прямо до того місця, де причаївся Нільс. За плечима в кожного була рушниця.
«Мисливці! — подумав Нільс з тривогою. — Може, нашу зграю вистежили…»
Майже біля самісінької ялини мисливці зупинилися.
— Ось тут і влаштуємо засідку, — сказав один. — Я їх учора неподалік бачив.
«Та це ж вони про гусей, — подумав Нільс і похолодів зі страху. — Гуси, мабуть, шукали мене, кружляли над лісом, а мисливці їх помітили…»
Цієї миті мисливець знову заговорив:
— У них барліг тут близько. Ціле сімейство в ньому живе — ведмідь, ведмедиця і двоє ведмежат.
Нільс так і роззявив рота.
«Он воно що! Вони вистежили моїх ведмедів! Треба швидше попередити їх! Треба їм усе розповісти!»
Рачки, намагаючись не висовуватися з трави, Нільс відповз від ялини, а потім кинувся бігти назад, до барлогу.
Тепер він не думав ні про куницю, ні про вовків. Він думав тільки про те, як би швидше дістатися до ведмежого барлогу. І біг, біг щодуху