Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми

Зі всіма містами, які лише є на світі, торгували мешканці Вінетти. Їх кораблі плавали по всіх морях і в усіх гаванях знаходили прихисток і відпочинок.

Але ніколи жоден чужий корабель не кидав якір у гавані Вінетти. Ніхто навіть не знав, де знаходиться це місто. Нікому не відкривали мешканці Вінетти дороги до свого острова.

Що більше багатіли вони, то більше боялися за свої багатства. Недаремно споконвіку люди кажуть: багатому не спиться, багатий злодія боїться. Так і жителі Вінетти. Погано спали ночами. Від зорі до зорі по місту ходила сторожа з топірцями на плечах і з калаталами в руках. На всіх дверях висіли важкі замки. Злі собаки охороняли ятки і склади.

Заїжджих людей мешканці Вінетти боялися найбільше. Хто його зна, які думки в чужої людини! Може, вона розбійник, злодій? А може, тільки й нишпорить, аби пробратись у заповітні комори?

І вони топили кораблі, що випадково наближалися до їхнього острова, вбивали чужоземців, яких буря викидала на їхній берег. Навіть птахів, що пролітали мимо, вони підстрілювали, щоб ті не рознесли по світу таємницю, де знаходиться Вінетта.

Багато диких гусей склало тут свої голови в ті лихі часи.

Невдовзі море в цих місцях стало геть пустельним і безмовним. Моряки оминали острів, голоси птахів ніколи вже не лунали над ним, риба косяками йшла до інших берегів. Не сподобалося це морському царю.

— Що за неподобство? Хто тут справжній хазяїн?! — розбушувався морський цар. — Не бажають, аби бачили їх місто, гаразд, ніхто більше його не побачить. Агов, хвилі! В наступ!

Й ось море рушило на місто.

Страх і сум'яття охопили жителів.

Щоб захиститися від моря, вони звели мури. Що вище піднімалася вода, то вище ріс мур. Швидко працювали жителі Вінетт, нагромаджуючи камінь на камінь, але, хоч як поспішали вони, море все-таки їх обігнало. Воно ринуло через край муру, заливаючи всі вулиці, будинки, майдани…

Але мешканці Вінетти і під водою працюють дні та ночи безперервно. Склади і ятки їх і досі ломляться від товарів, тільки торгувати їм тепер ні з ким.

Лише раз на століття, рівно на одну годину, це місто спливає з дна моря. І якщо якийсь іноземець за цю годину завітає до Вінетти і хоч що-небудь купить, місто буде прощене і залишиться на землі. Але якщо стрілка баштового годинника опише повне коло, а покупця не знайдеться, місто знову опуститься на дно моря і стоятиме там ще сто років.

— Я чула цю історію від своєї бабці, — сказала Акка, — а ви розкажіть її вашим онукам.