Празький цвинтар [без ілюстрацій]

Ось документ і готовий. Я не знав, наскільки сподобається п'ємонтським урядовцям, що Наполеона III названо ворогом П'ємонту й сардинських королівств, але я інтуїтивно відчув те, що згодом підтвердилося на практиці: люди з п'ємонтських секретних служб завжди раді якомусь папірцеві, яким, навіть якщо не викласти його відразу, можна шантажувати уряд, сіяти неспокій або ж перевернути ситуацію догори дриґом.

І дійсно, пильно прочитавши документ, Б'янко підвів на мене погляд і, зазирнувши просто у вічі, сказав, що йдеться про відомості надзвичайної ваги. Він ще раз запевнив мене, що коли шпигун хоче продати щось оригінальне, йому не треба нічого вигадувати, тільки розповісти про те, що можна знайти на будь-якому букіністичному базарі.

Втім, навіть якщо Б'янко кепсько знався на літературі, він дуже добре знав мене, тож незворушно додав:

— Певна річ, це ваших рук справа.

— На Бога! — заперечував я.

Та піднявши руку, він змусив мене замовкнути.

— Пусте, адвокате. Навіть якщо це борошно з вашого млина, для мене та мого начальства воно цілком годяще, аби видати цей папірець урядові за оригінал. Ви знаєте, чому наразі urbi et orbi[111] відомо, що наш міністр Кавур був певен, що Наполеон III у нього в руках, бо повісив йому на шию графиню Кастільйоне[112] — гарну жіночку, ніде правди діти, а француза й не треба було довго просити всолодитися жіночою прихильністю. Та з часом виявилося, що Наполеон не завжди чинить так, як того хоче Кавур, отож графиня лише дарма марнувала свої принади, та принаймні вона отримала від того задоволення; однак ми не можемо дозволити, щоб справи державної ваги залежали від забаганок куртизанки. Неабияк важливо, щоб Його Величність, наш суверен, не довіряв Наполеону. Незабаром, і ви вже це передбачили, Ґарібальді чи Мацціні, а може, й обидва разом здійснять експедицію в Неаполітанське королівство. І якщо їхня справа випадково матиме успіх, то, аби не допустити, щоб ці землі втрапили до рук очманілих республіканців, П'ємонт муситиме втрутитись, пройшовши задля цього вздовж чобота[113] через папські країни. Отож викохати у нашого правителя недовіру й злість на папу, не надто зважаючи на поради Наполеона III, є необхідною умовою для досягнення поставленої мети.