Празький цвинтар [без ілюстрацій]

Тактовніше бути не може. Сенфрон переймався моїм здоров'ям, але якщо я деінде розпатякаю про те, що почув, моє ж таки здоров'я буде у серйозній небезпеці. Однак, з огляду на значущість місії, з передмови можна було тільки здогадуватись, тож я, шанобливо кивнувши на знак розуміння, дав Сенфронові продовжити своє слово:

— Краще за депутата Боджіо ніхто не пояснить вам обставин, що склалися, ще й тому, що він дістає інформацію та свої дезидерати[120] із джерел набагато вищих за нас, до яких дуже близький. Прошу, професоре…

— Бачте, адвокате, — повів Боджіо, — у всьому П'ємонті немає людини, яка б більше за мене захоплювалася цією чесною та шляхетною людиною, якою є головнокомандувач Ґарібальді. Те, що він витворив у Сицилії з купкою сміливців проти однієї з найліпше озброєних європейських армій, я вважаю дивом.

Лишень почувши таке переднє слово, я відразу втямив, що Боджіо — найлютіший ворог Ґарібальді, втім, я мав намір тихенько дослухати все до кінця.

— Однак, — продовжував він, — якщо те, що він нібито встановив диктатуру на територіях, які завоював від імені Вітторіо Еммануеле II, таки виявиться правдою, то ті, хто стоїть за його спиною, цього не схвалять. Мацціні невідступно дихатиме йому в потилицю, поки повстання на Півдні не закінчиться проголошенням республіки. А ми знаємо, як уміє переконувати Мацціні, котрий, спокійненько перебуваючи у чужих краях, уже намовив чимало дурноголових піти на смерть. Серед найщиріших прихильників Ґарібальді — Кріспі[121] та Нікотера[122], а таких палких мацціанців годі й шукати. Вони надзвичайно погано впливають на таких людей, як генерал — людину, що погано розуміється на чужих лихих намірах. Гаразд, скажімо прямо: Ґарібальді не дійде до Мессінської протоки[123] й не дістанеться Калабрії. Він завбачливий стратег, у нього палкі добровольці, й багато остров'ян пристали на його бік, хоча хтозна — чи то з патріотичних почуттів, чи то через те, що нагода слушна. А чимало бурбонських генералів уже продемонстрували таку неспроможність командувати, тому є підозра, що щедрі таємні пожертви зовсім послабили їхні військові чесноти. Не нам вам розповідати, хто, на нашу думку, робив ці пожертви. Певна річ, не наш уряд. Зараз Сицилія вже у руках Ґарібальді, і якщо він захопить Калабрію та Неаполітанське королівство, у його розпорядженні будуть ресурси королівства з дев'ятимільйонним населенням, а перебуваючи в ореолі такого непохитного авторитету в очах народу, він стане сильнішим за нашого суверена. Запобігти цьому лиху наш володар може лише в один спосіб: пройти, певна річ, безболісно, через папські держави на південь з нашим військом, діставшись туди раніше, ніж Ґарібальді. Розумієте?