Празький цвинтар [без ілюстрацій]

Утім, розповідь моя, як справжня секретна доповідь, має бути кострубатою й викладати лише найсуттєвіше, адже, як відомо, поліцейські агенти не вельми грамотні у письменництві й не осилять більше двох-трьох сторінок.

Отже, моє уявне джерело розповіло, що тієї ночі члени Товариства з різних країн світу зібралися в Празі, аби вислухати падре Бекса, який представив усім присутнім отця Берґамаскі, котрий завдяки кільком сприятливим збігам обставин став радником Луї Наполеона.

Пославшись на накази ордену, вірність котрим виказує Луї Наполеон, отець мовив:

— Мусимо відзначити те, як хитромудро Бонапарт ошукав революціонерів, удаючи, що пристає на їхні погляди, те, як хвацько він змовився проти Луї Філіпа, підтримуючи повалення влади тих безбожників і вірність нашим порадам, коли він на виборах 1848-го, аби його обрали президентом Республіки, постав перед виборцями, як щирий республіканець. Не варто забувати ще й те, яким був внесок Луї Наполеона у знищення Римської республіки й відновлення Святійшого папи на Папському престолі.

— Наполеон збирався, — вів далі Берґамаскі, — знищити соціалістів, революціонерів, атеїстів, філософів і всіх мерзенних раціоналістів, які проголошують суверенність нації, свободу слова, релігійну, політичну та соціальну свободу, зібрати законодавчі збори, заарештувати, прикриваючись змовою, народних представників, оголосити в Парижі облогу, дозволити розстрілювати без суду людей, яких узяли при зброї на барикадах, відправити найнебезпечніших до Кайєнни[109], придушити свободу преси й зборів, дати наказ відтягнути збройні сили у фортеці й уже звідти обстрілювати столицю, спопеляючи її, не лишаючи від міста каменя на камені, забезпечивши таким чином тріумф папської католицької церкви на руїнах сучасного Вавилона. Потім скликати людей на всенародне голосування, аби йому продовжили його президентські повноваження на десятиліття, і з часом таким чином перетворити республіку на новітню імперію: всенародне голосування — єдина протидія демократії, позаяк у ньому беруть участь селяни, які ще пильно дослухаються до слів своїх парафіяльних священиків.

Найцікавіше, політичні плани стосовно П'ємонту Берґамаскі виголосив наприкінці. Тут падре сформулював майбутні плани Товариства, які на момент його виступу вже здійснилися на сто відсотків.

— Той боягуз король Вітторіо Еммануеле[110] марить про Італійське королівство, на нього ж таки замахується і його міністр Кавур, але обидва воліють не лише вигнати австрійців геть з півострова, а й знищити вікову владу Святійшого папи. Вони шукатимуть підтримки у Франції, тож спочатку втягти їх у війну з Росією буде легко, обіцяючи допомогу у війні з австрійцями, але натомість попросивши віддати Ніццу та Савойю. Потім імператор зробить вигляд, що підтримуватиме п'ємонтців, але, здобувши якусь незначну перемогу, навіть не спитавши думки П'ємонту, підпише з Австрією мир, а потім підтримає італійську конфедерацію на чолі з Папою Римським, до якої згодом вступить і Австрія, зберігши за собою всі свої італійські володіння. Таким чином, п'ємонтським урядом — єдиною ліберальною владою на півострові — буде керувати радше Франція, аніж Рим, і його контролюватимуть французькі війська, що оточили Рим, і ті, що знаходяться у Савойї.