Празький цвинтар [без ілюстрацій]
- Автор: Эко Умберто
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5083-0, 978-966-03-5749-5
- Переводчик: Ю. В. Григоренко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Празький цвинтар [без ілюстрацій]». Краткое содержание книги:
— Цікаво, — відповів Б'янко. — Але суддя спитає, що сталося з грошима, які він від вас отримав.
— Ребауденґо не довіряє банкам, тому ховає гроші у сейфі в кабінеті, і, звісно, я знаю, як його відчинити, адже, повертаючись до мене спиною, він думає, якщо мене не бачить, то я не розберу, що він робить. Тоді юристи якимось чином відкриють сейф і побачать, що він порожній. Я б міг засвідчити, що Ребауденґо зробив пропозицію так несподівано, що я сам був здивований тим, наскільки мізерну ціну він правив, запідозривши, що у нього були причини, щоб покинути свої справи. Окрім спорожнілого сейфа, у каміні знайдуть купу попелу, й хтозна, що саме там палили, а ще у шухлядці столу лежатиме лист з готелю в Неаполі, в якому підтверджуватиметься бронювання номера. Тоді вже стане цілком зрозуміло, що Ребауденґо був свідомий того, що за ним стежать органи правосуддя, й хотів від них сховатися, поїхавши насолоджуватися своїми статками до Бурбонів, куди вже, мабуть, перевів свої грошенята.
— Але коли в присутності судді його спитають про цю угоду, він заперечуватиме…
— Бозна, скільки ще він усього заперечуватиме, тож великої довіри до нього не буде.
— Ви дуже передбачливо все спланували. Адвокате, ви мені до вподоби. Ви меткіший, зацікавленіший, рішучіший за Ребауденґо, а також, як би це мовити, значно багатогранніший. Отже, спочатку ви допоможете нам у справі з карбонаріями, а потім ми візьмемося за нотаріуса.
Арешт карбонаріїв виявився дитячою забавкою, хоча насправді дітьми були якраз ці ентузіасти, котрі лише у своїх найпалкіших мріях були карбонаріями. Симоне вже давно, хоч спочатку лише через марнославство (адже знав, що кожне його викриття спишуть на інформацію, яку він дізнався від свого батька-героя), розпатякував про карбонаріїв усілякі вигадки, які йому розповідав отець Берґамаскі. Єзуїт безугавно застерігав його від махінацій карбонаріїв, масонів, мацціанців, республіканців, юдеїв, замаскованих патріотами, які, ховаючись від поліції та всього світу, видають себе за торгівців вугіллям, збираючись у різних потаємних місцях під приводом проведення своїх комерційних операцій.
— Усіма карбонаріями керує «Альта Вендіта»[106], що складається з сорока чоловік, здебільшого (як жахливо про таке казати) то цвіт римських патриціїв і, певна річ, серед них є євреї. Очолював її Нубіус, шанований пан, чиєї корумпованості стало б на ціле довічне ув'язнення, але, дякуючи своїй репутації та щастю, він у Римі зробив собі таке становище, що був поза всілякими підозрами. У Парижі Буонаротті, генерал Лафайєт чи Сен-Симон радилися з ним, як з Дельфійським оракулом. З Мюнхена, як і з Дрездена, з Берліна, як і з Відня чи Петербурга, керівники головних «Вендіт» — Тшарнер, Хейман, Якобі, Ходзко, Лєвін, Муравйов, Штраус, Паллавічіні, Дрістен, Бьом, Басьяні, Опенгейм, Клаус та Каролус, питали у нього, що робити далі. Нубіус стернував «Вендітою» майже до самого 1844-го, поки його хтось не отруїв. Не думайте, що це ми, єзуїти. Підозрюють, що це був Мацціні, який прагнув, та й наразі за допомогою юдеїв прагне очолити всю карбонаріївську організацію. Наступником Нубіуса став Малий Тигр, єврейчик, який, як і його попередник, безугавно бігає туди-сюди, аби відправити своїх ворогів на Голгофу. Однак хто входить до «Альта Вендіти» й де вона знаходиться, тримають у таємниці. Ложі теж не мають про це знати, адже «Вендіта» є їхнім дороговказом і спонукою. Самі сорок членів «Вендіти» ніколи гадки не мали, звідки прийде наказ, який треба буде передати комусь чи виконати самим. А ще кажуть, що єзуїти — раби тих, хто стоїть вище за ієрархією. Це карбонарії — раби свого володаря, який не показується їм на очі, може, якийсь старець, що диригує цією підземною Європою.
Симоне перетворив Нубіуса на свого героя, майже на чоловічий варіант Бабетти Інтерлакен, й оправив у епічну поему те, що отець Берґамаскі розповів йому як готичну новелу. Симоне заворожував Нубіусом своїх товаришів, щоправда, не згадуючи про те, що він уже давно помер.
Аж ось одного дня він показав листа, зробити якого йому не коштувало жодних зусиль, у якому Нубіус повідомляв, що незабаром у всьому П'ємонті, у місті за містом відбудуться повстання. У загону, який очолював Симоне, було складне й водночас захопливе завдання. Якщо вони визначеного ранку зберуться у дворищі шинку «Золотий рак», то побачать там шаблі, рушниці та чотири вози, повні старих меблів та матраців, озброївшись якими, вони мають піти до завулку Барбаро й спорудити там барикаду, яка перекриє дорогу до площі Кастелло. І чекати подальших наказів.
106
Документ, надрукований у XIX столітті, найімовірніше, вищою ложею італійських карбонаріїв. У документі докладно розповідається про план масонів проникнути усередину католицької церкви. Оскільки карбонарії були дуже подібні до масонів, папа Пій IX просив, щоб документ було надруковано. Вперше його опублікував Жак Жолі у своїй книзі «L'Eglise romaine en face de la Révolution» y 1859 p.