Празький цвинтар [без ілюстрацій]

— Усіма карбонаріями керує «Альта Вендіта»[106], що складається з сорока чоловік, здебільшого (як жахливо про таке казати) то цвіт римських патриціїв і, певна річ, серед них є євреї. Очолював її Нубіус, шанований пан, чиєї корумпованості стало б на ціле довічне ув'язнення, але, дякуючи своїй репутації та щастю, він у Римі зробив собі таке становище, що був поза всілякими підозрами. У Парижі Буонаротті, генерал Лафайєт чи Сен-Симон радилися з ним, як з Дельфійським оракулом. З Мюнхена, як і з Дрездена, з Берліна, як і з Відня чи Петербурга, керівники головних «Вендіт» — Тшарнер, Хейман, Якобі, Ходзко, Лєвін, Муравйов, Штраус, Паллавічіні, Дрістен, Бьом, Басьяні, Опенгейм, Клаус та Каролус, питали у нього, що робити далі. Нубіус стернував «Вендітою» майже до самого 1844-го, поки його хтось не отруїв. Не думайте, що це ми, єзуїти. Підозрюють, що це був Мацціні, який прагнув, та й наразі за допомогою юдеїв прагне очолити всю карбонаріївську організацію. Наступником Нубіуса став Малий Тигр, єврейчик, який, як і його попередник, безугавно бігає туди-сюди, аби відправити своїх ворогів на Голгофу. Однак хто входить до «Альта Вендіти» й де вона знаходиться, тримають у таємниці. Ложі теж не мають про це знати, адже «Вендіта» є їхнім дороговказом і спонукою. Самі сорок членів «Вендіти» ніколи гадки не мали, звідки прийде наказ, який треба буде передати комусь чи виконати самим. А ще кажуть, що єзуїти — раби тих, хто стоїть вище за ієрархією. Це карбонарії — раби свого володаря, який не показується їм на очі, може, якийсь старець, що диригує цією підземною Європою.

Симоне перетворив Нубіуса на свого героя, майже на чоловічий варіант Бабетти Інтерлакен, й оправив у епічну поему те, що отець Берґамаскі розповів йому як готичну новелу. Симоне заворожував Нубіусом своїх товаришів, щоправда, не згадуючи про те, що він уже давно помер.

Аж ось одного дня він показав листа, зробити якого йому не коштувало жодних зусиль, у якому Нубіус повідомляв, що незабаром у всьому П'ємонті, у місті за містом відбудуться повстання. У загону, який очолював Симоне, було складне й водночас захопливе завдання. Якщо вони визначеного ранку зберуться у дворищі шинку «Золотий рак», то побачать там шаблі, рушниці та чотири вози, повні старих меблів та матраців, озброївшись якими, вони мають піти до завулку Барбаро й спорудити там барикаду, яка перекриє дорогу до площі Кастелло. І чекати подальших наказів.