Гра в паралельне читання
- Автор: Иванцова Людмила Петровна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-5308-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Гра в паралельне читання». Краткое содержание книги:
Дами мовчали, позираючи то на кота, то одна на одну і звіряючи реакції. Кіт іще раз понюхав тарілку, перевів погляд-запитання на господиню і продовжив:
– У житті – як на довгій ниві. Всяке буває. А раптом через рік ваш Гаррі забирає красуню-дружину до Англії, типу щоб познайомити зі своїми батьками, і продає її там у бордель? І виручає з цієї оборудки набагато більше, ніж дав за дюжину корів! Ото ж! Се ля ві… Так от… А що, «Віскас» сьогодні не завезли?
3
Вечеря в ресторані скидалася на святкування середньої руки дня народження. Якщо минулого разу їх за столом було троє, – Жанна, директор заводу та головний інженер, – то сьогодні додалося ще четверо – пара німців із нашим перекладачем та поляк, який сам непогано розмовляв сумішшю російської, української та польської мов. І хоча дизайн ресторану явно не дотягував до європейських стандартів, кухня була дуже щедрою та смачною. І досить швидко акценти в розмові змістилися з виробничої тематики на загальнолюдську, а спілкування стало жвавим і невимушеним. У компанії, де на п’ять чоловіків припадає дві жінки (при цьому обидві білявки, хоч одна років на десять старша за іншу), не може не виникнути тостів із гендерним відтінком.
– Третій тост у нас п’ють за любов! Тобто за жінок! – оголосив головний інженер, демонстративно по-гусарському відставивши вбік лікоть руки, якою тримав чарку.
– І стоячи! – усміхнено додав директор і підвівся, продемонструвавши такий самий жест.
Третім піднявся молодий киянин-перекладач, який був «у темі», а німець із поляком зробили те саме, наслідуючи приклад місцевих. Світлокосі інженерки засміялися, а німкеня перепитала, чи має вона теж пити, чи лишень спостерігати, як це роблять чоловіки. Жанна махнула рукою: «Пийте!»
А далі в розмові за вечерею змішалися оксиди, глинозем, кераміка, поставки сировини, чоловіки, жінки, білявки, поляки, німці, росіяни, українці, сало, шнапс, «Мерседес» і «Запорожець», знову жінки, коханці, роги, історії, де «росіянин, німець та француз…», і ще багато чого. Загалом вечірка вдалася, але найскрутніше було перекладачеві, який не завжди встигав закусювати і чимдалі важче знаходив потрібні слова, щоб передати родзинку анекдотів, а потім і зовсім «поплив».
У готелі Жанна попрощалася з усіма приїжджими біля сходів (їх поселили на другому поверсі). Вона вже збиралася рушати довгим коридором до свого тимчасового помешкання, як побачила, що на дерматиновому дивані в кутку фойє із ноутбуком на колінах сидить Андрій. Вони не бачилися з учорашньої вранішньої кави, але втома брала своє і розводити довгі розмови Жанні не хотілося. Андрій кивнув і несподівано сказав англійською:
– Hi! I need your help.[6]
– Ви не помилилися, пане? Може, ви чекали на якусь американку? – пожартувала Жанна.
– Та ні, сиджу і думаю, хто б тут мене виручив. Ти тямиш у компах? Налагодив собі мобільний Інтернет, але щось глючить, не глянеш?
– Не гляну, – хитро всміхнулася Жанна. – Бо я нетвереза. А як інженер знаю, що існують правила техніки безпеки. І взагалі твій «хелп» шитий білими нитками! Нічого цікавішого не міг вигадати, щоб мене зупинити?
– Не міг, – розвів руками Андрій, – хотів запросити тебе на вечерю, але, бачу, ти вже подружилася з іноземцями, я не конкурентоздатний.
– Подружилася. Вони теж у нас на заводі у відрядженні.
– А на ранкову каву, сподіваюся, вони тебе ще не запросили?
– Ще ні, – відповіла Жанна і мимоволі здивувалася, що на цьому розмова може закінчитися. Дивний якийсь той Андрій, узагалі нетиповий, якщо вірити Віталієвій класифікації чоловіків.
Андрій закрив ноутбук, підвівся з дивана і завмер навпроти Жанни. Не менше хвилини вони стояли мовчки, дивлячись один одному в очі. Уважно. Спокійно. Ніби проводячи якийсь аналіз складових контрагента. Андрій, не відриваючи погляду від її очей, повільно підняв руку і поправив пасмо волосся, яке впало Жанні на лоба.
Чи то ще не вивітрився з крові коньячний градус, прийнятий у товаристві виробничників, чи накопичена невдоволеність стосунками з Віталієм зіграла свою роль, чи після вчорашньої гіркої ретроспективи в присутності Віри жіночі душа та тіло прагли розради, але… Жанна перехопила його руку, випадково втрапивши великим пальцем на нитку пульсу, що калатав, попри загальний спокійний вигляд Андрія, і розвернулася в бік довгого коридору, де на одній із дверей було написано її чотирнадцятий номер.
– Я піду? – спитав Андрій, дивлячись на тіні від гілок верби, які метлялися по високій білій стелі.
6
Привіт! Мені потрібна твоя допомога (англ.).